Йосип Кобаль стверджує, що печери, які монахи єпархії вважають святинею і колишнім місцем для молитви братії, насправді є закинутими штольнями з видобутку залізної руди. На Закарпатті, у вулканічних Карпатах, є чимало покладів залізної руди. Уже у залізному віці (VIII–І ст.ст. до н.е.) її тут видобували, – каже науковець.
Як повідомляв ЗІК, 9 липня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор спільно із священнослужителями єпархії та журналістами розпочав розкопки входу до печер, які датуються Х століттям.
Владика Феодор розповів, що неодноразово бував усередині печер, проте через вирубку дерев у лісі поблизу Свято-Миколаївського монастиря та зсуви ґрунту наразі вхід до них засипано.
Священнослужителі поставили собі за мету відкопати вхід і встановити над печерами скит, щоб відновити святиню, за допомогою звернулися і до губернатора Закарпаття Олександра Ледиди. У 1991 році Феодор звертався до відділу археології Міністерства культури, проте названа столичними фахівцями ціна на розкопки непосильна для єпархії.
На переконання владики, печери у лісі датуються Х століттям і викопані місцевими монахами під керівництвом монахів із Києво-Печерської Лаври. Братія покинула печери у 1360 році. У наш час тут було знайдено кілька свідчень того, що у печерах здійснювалися молитви: сама їх структура, залишки шкіряного перепльоту Євангеліє, кіптява на стелі над овальною заглибиною на стіні (очевидно, від свічки, що горіла перед іконою), глечик, у якому мукачівські монахині зараз зберігають освячену воду.
ЗІК
