Закарпаття: Село Росішка та її герої - 21 Вересня 2009 - НЕДІЛЯ. Перша Закарпатська інформаційна газета

Росішка – звичайне гірське село. Розкинулось на 1114 гектарах Рахівського району. Межує з Лугом, Великим Бичковом, Косівською Поляною. В 487 дворогосподарствах проживає 1236 чоловік. Біля кожної хати є городи, на них ростуть картопля, квасоля, буряки, кукурудза. Село потопає в садах. Цьогоріч вони вродили рясно, від плодів порозчахалися розлогі яблуні, сливи, груші, земля прямо таки встелена ними. Будинки – середніх розмірів з прибудовами, є і три палаци. Їхні господарі - «клієнти» на чехах.

- Згідно легенди, Росішка заснована 1207 року. В 2007-му святкували 800-річчя села, - розповідає 45-річний Росішківський сільський голова Михайло Ференц. – Кажуть, справжня історія Мараморощини є в Румунії.

М.Ференц народився 15 серпня 1964 року в багатодітній сім’ї, де було 7 хлопців і двоє дівчат. Михайло був третім. Закінчив Мукачівський зоотехнікум. З 1991-го працював землеупорядником села. Мабуть, це одиничний випадок в історії України, аби на займаній посаді протриматися 12 років. До того ж селяни попросили його іти «на голову». Показовим є той факт, що у 2002 році Ференц набрав 56 відсотків голосів, а у 2006-му – 78.

На моє запитання: «У чому секрет?» Михайло Васильович відповідає: «Взяток не беру. Люблю своє рідне село, людей. Росішку не любити неможливо. Всі мої брати і сестри живуть тут. Зізнаюсь, упродовж останніх років працювати стало важче – люди виснажені соціальною нестабільністю в державі. 70 відсотків росішчан перебувають на заробітках у далеких світах. Радує, що повертаються до рідних осель, де мирно уживаються. У нас всі місцеві, уже все так перемішалося, що всі тут родичі – хтось близький, а хтось далекий. Є у нас по одному росіянину і білорусові».

Голова нарікає, що у селі під час засухи нема води, доводиться носити з криниці за 60 метрів або замовляти привізну з Великого Бичкова.

Шана Ющенку і Кобзарю та церковні трагедії

Чесно кажучи, так багато портретів Президенту Вікторові Ющенку бачити під одним дахом раніше не доводилося. У приміщенні Росішківської сільради є три портрети Ющенкові та два Шевченкові. Автором Шевченка та одного Ющенка є уродженець Росішки, нині покійний художник Андрій Скрипка. До речі, А.Скрипка на фасаді греко-католицької церкви Всіх Святих намалював Хресну дорогу. Картини, як і сама архітектура храму, вражаючі.

Церкву почали будувати у 1996 році, за чотири роки закінчили і освятили. Неподалік будується нова православна цегляна церква Святого пророка Іллі. Наразі ведуться роботи на даху. За словами сільського голови, тільки на ці потреби необхідно 40 тис.доларів. Торік через недотримання техніки безпеки один робітник впав з лісів (з риштування), внаслідок отриманих травм помер. М.Ференц зауважує, що нині будування церкви потребує великих коштів і розповідає, що п’ять років тому згоріла дерев’яна православна церква, а у 20-х роках минулого століття – греко-католицька.

- Наші люди дуже побожні, щонеділі та у релігійні свята навідуються до церкви цілими родинами. Тому в нас і розлучень нема, - каже Ференц.

Відомі люди та не реабілітовані політв’язні

Чимало росішчан стали відомими у світі. Це – лексикограф, поет, прозаїк, фольклорист Микола Грицак. У Прибалтиці живе і працює головним інженером великого заводу Ярослав Юращук.

Кілька чоловік з цього села були політв’язнями. Це Микола Попадич, Іван Мигалинюк, брати Андрій та Василь Скрипки, Андрій Грицак, Іван Мирон. Скрипки померли нереабілітованими – Василь був поетом, Андрій – художником.

Серед живих нині є лише Іван Мирон, який відсидів у таборах і ГУЛАГах 25 років. 80-річний політв’язень ще й нині нереабілітований. Він проживає у старенькій батьківській хаті з 62-річною дружиною Христиною. Хата, якій понад сотня років, без умов для нормального проживання, без підлоги, стеля – дерев’яна, вікна маленькі, через них дме вітер. Зимою подружжя гріється піччю.

Серед експонатів музею – едельвейс на камені

Ганна Бубещук працює завідуючою сільської бібліотеки 27 років. Має 650 читачів, з них 190 дітей. Фонд бібліотеки налічує 6,5 тис. примірників, з них три тис. для дітей. При сільській бібліотеці діє Бабусина світлиця – музей, де представлено історію села. В кутку стоять старі гуцул з гуцулкою у національних строях.

Серед експонатів є гуцульське вбрання, старовині речі, якими користувалися горяни у побуті, зокрема, прядочки, жебрачки, глечики, трембіта, цимбали. Один експонат особливий – на прямокутному камені вибито квітку едельвейса. Ганна Іванівна бере засушену квітку едельвейса і прикладає до кам’яної – пелюстки один в один.

- Цей камінь з едельвейсом знайшов мій батько три роки тому, знахідку без вагань віддав до музею, - каже жінка.

Стіни музею прикрашають портрети В’ячеслава Чорновола, Августина Волошина, місцевих політв’язнів М.Попадича, І.Мигалинюка, А.Грицака. Їхнім автором є вище згадуваний художник Андрій Скрипка.