|
Рахівщина святкує повернення вівчарів. У травні ватаги піднялися з худобою високо в гори. На полонинах доглядали овець та кіз, доїли молоко та виробляли з нього будз – кляганий овечий з якого роблять бринзу. Нині вівчарі повертаються додому, традиційно на гірській Рахівшині у цей час влаштовують гучне свято – фестиваль «Гуцульська бринза».
З ранку на головній вулиці Гуцульського Парижу велелюдно. Тут влаштували святковий парад представники різних організацій та сіл району. Колону очолюють вершники з трембітами. Горяни вдягнені у національні гуцульські костюми, чоловіки вигравають на трембітах, баянах та цимбалах, жінки співають коломийки. Колона піднімається до парку “Буркут”. Тут кожне з 21 сіл району облаштувало міні-садибу. Експозиції прикрашають вироби народних умільців та горянські смаколики. Великий Бичків пригощає оригінальними голубцями, а Костилівка – міцною яфинівкою – 70-градусним напоєм настояним на чорниці. Чорна Тиса та Кобилецька Поляна дивує туристів – виробами народних умільців та мисливськими трофеями. А єдине на Рахівщині румунське село Біла Церква – своїми національними стравами та колоритним вбранням. Та жоден святковий стіл не обходиться без головної героїні свята – бринзи. Сир з овечого молока горяни вважають національною стравою.
“Будз, бринза та вурда, -- головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, структурою і технологією приготування, - каже Василь Липчак, представник династії білотисянських вівчарів. - Спочатку молоко заквашують клягом — спеціальним ферментом який виробляють зі шлунку теляти. Коли у чані з'являються згустки сиру, їх зліплюють докупи руками, проціджують масу через марлю. Головки сиру вагою 10-15 кілограмів підвішують на сонці. Так народжується бринза».
Утримування овець завжди було справою копіткою та затратною. Та якщо раніше продукцію вівчарства ніде було збути, нині на дієтичне та чисте м'ясо (вівця ніколи не з’їсть забруднену траву) та сир – шалений попит серед численних туристів, які приїздять до Закарпаття. А вовну, яку роками ніхто не купував, беруть майстрині на ліжники, щоправда, розраховуються бартером, та на натуральні ковдри нині є попит. Та найцінніше – бринза. За сезон від однієї дійної вівці можна отримати 15-20 кілограмів бринзи. Віагра горян – поживна і лікувальна.
«Скуштуйте справжньої бринзи, - пригощає сільський голова Лазещини Іван Параннічук. -- Вона зовсім не схожа на продукт, який продають у магазинах. З часом овеча бринза набуває пікантної гірчинки. Отже гуцульський натурпродукт за смаком може посперечатися навіть із відомими французькими й голландськими сирами».
«Ще один вид овечого сиру -- вурду, готують із молока, яке залишається в путері після бринзи, - каже сільський голова Квасів Василь Дімич. - Його переливають у металевий казан, додають трохи свіжого молока і кладуть на вогонь».
Бажаючих скуштувати гуцульської бринзи не бракує на фестиваль приїхали гості з усіх областей України, а також Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії та Швейцарії.
|
