|
Цього серпня Мукачівський монастир відзначатиме своє 650-річчя. Проте є перекази, ніби до того, як заснувати першу обитель на Чернечій горі, братія жила десь поруч у печерах. Колишній настоятель монастиря о.В.Пронін ще у 1950-ті бачив ті печери, викликав фахівців із Москви, які підтвердили, що це саме монаші печери, а не якісь рудники чи інші споруди.
А проте у радянські часи про відновлення чи музеєфікацію цих печер не доводилося навіть мріяти. Ситуація змінилася 1991 р., коли о.Феодор і ще кілька духовних осіб з благословіння настоятеля вирушили на пошуки призабутих печер. У загальних рисах місцевість була відома – лісок на виїзді з Мукачева. Найближчі невеликі печери виявили неподалік монастиря, але дальші печери довелося пошукати. Коли дослідники вже майже зневірилися і збиралися повертатися на вечірню, перед ними
з’явився якийсь дідусь із оберемком дрів, причому дрова були не свіжі, а вже трухляві. Той одразу показав їм печери. Ніхто з очевидців не запам’ятав, якою мовою той говорив – українською, російською чи церковнослов’янською. Він цитував послання з Нового Завіту і справляв незвичайне враження. Його запитали, як його знаходити. «А я постійно буваю там!» – махнув він на печери. Не встигли присутні роззирнутися, як він буквально зник з очей. Печери же вразили відкривачів не менше.
Отець В.Пронін (до речі, незабаром єпархія видає другий том його творів – проповіді, а згодом буде і третій з монографією «Палеоліт Чернечої гори») вважав, що мукачівські печери засновано приблизно у ту же добу, що й Печерський монастир у Києві (1054 р.) – ченцями, які прибули до краю у супроводі княгині Анастасії Ярославни, виданої заміж в Угорщину. За спогадами владики Феодора, печери вирито у досить твердій жовтій глинистій породі, вони дуже нагадують київські печери. Спершу до них доводиться буквально пролазити, зате потім можна іти на повний зріст.
Свого часу вдалося обслідувати якийсь десяток метрів, потім дорогу перекриває завал. Вирити такі печери було під силу тільки досить чисельній обителі з кількома десятками братів. В одному місці у стіні була овальна ніша, у верхній частині якої – багато кіптяви від свічки. Очевидно, у ніші стояла ікона, перед якою постійно запалювали свічку. Спершу о.Феодор ходив до печер досить часто, але по смерті о.Проніна він сам став настоятелем монастиря, а згодом і архієпископом Мукачівським.
Нагода відновити печери випала зараз – у зв’язку з ювілеєм. Для цього було виряджено цілу експедицію – владика, кілька молодих священиків і зо два десятки журналістів. Печери було відшукано досить швидко. Вже на підході до них видно пару ям – це земля просіла у підземні ходи. Заваленими виявилися і обидва входи до печер – основний і бічний. Майже годину намагалися прокопати ці входи, але виявилося, що робота потребує більш серйозних інструментів, ніж прихоплені дві штикові лопати.
Тож вирішено незабаром повернутися туди у всеозброєнні і докопатися-таки до істини. Після того, як бодай один вхід буде відкрито, слід буде викликати вже спеціалістів для фахового обстеження печери.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|
