|
На батьківському подвір’ї Олену насторожила дивна тиша. Тут зазвичай гамірно, а зараз підозрілий спокій. Та й сусіди вже кілька днів не бачили господарів...
Відчувши щось недобре, жінка поспішила до помешкання. У приміщенні вона вжахнулася від побаченого. Посеред кімнати у калюжі крові лежав брат. Підійшовши ближче, Олена зрозуміла: він мертвий! На шиї небіжчика виднілися криваві сліди від порізів. Жінка вибігла з оселі, далі, трохи оговтавшись, зателефонувала у чергову частину Воловецького райвідділу УМВС.
Тривожне повідомлення швидко підняло на ноги слідчо-оперативну групу. У село Щербовець негайно виїхали тодішній перший заступник Володимир Барнич та досвідчені оперативники. Згодом прибули начальник УМВС Віктор Чепак, його заступники Василь Русин та Микола Піняшко з досвідченими фахівцями. Правоохоронці приступили до звичної роботи: огляду місця події, опитування ймовірних свідків. Порізи на шиї свідчили, що людина пішла з цього світу не з власної волі. Окрім цього, під час огляду тіла виявили численні забійно-рвані та рублені рани голови, переломи черепа. У кімнаті було знайдено закривавлений ніж, а неподалік оселі - сокиру з бурими плямами, схожими на кров. Певніше за все, міркували оперативники, потерпілого спочатку оглушили сокирою, а далі «добивали» ножем. Але кому міг заважати інвалід, який не мав обох ніг?
Оскільки з будинку нічого цінного не зникло, то версія про вбивство з метою наживи виключалася. До того ж чогось коштовного у помешканні не було, жили тут бідно. Знайти спочатку хоча б якусь зачіпку не вдавалося. За однією з висунутих версій, підозра у скоєнні злодіяння впала на старшого брата. Згодом ця версія знайшла своє підтвердження під час проведення подвірного обходу. Від сусідів оперативники довідалися, що останнім часом разом з Василем проживав і його 55-річний брат Іван, у котрого, подейкували, були негаразди у сім’ї. Мав чолов’яга вельми непростий характер. І тверезий був не мед, а коли ще вип’є... Та підозрюваного вдома не застали. Не знайшли його оперативники і наступного дня. Хтось зі свідків пригадав, як Іван обмовився, буцімто має намір виїхати у Київ. На його пошуки були орієнтовані всі міліцейські наряди, котрі несли службу. Та схожого за прикметами чоловіка ніде не було. Розшуковики також не виключали, що Іван може повернутися до свого помешкання. Тож про всяк випадок вирішили перевірити його оселю. Як і передбачалося, ґазда сховався, але уникнути зустрічі з правоохоронцями йому не вдалося...
Іван здогадався, що міліціонери вже про все знають, тому одразу зізнався у всьому. Став щиро каятися і розповідав про криваве злодіяння.
...53-річний Василь не мав сім’ї, був інвалідом. Так і залишився мешкати у батьківській хаті. Згодом туди повернувся його брат Іван. Та добрі стосунки між рідними людьми не зав’язалися. Причиною неприязні стало спиртне, до якого останнім часом обоє пристрастилися.
Того літнього вечора обидва добряче випили. Зранку страшенно хотілося похмелитися. Іван став вимагати, щоб Василь дав йому гроші на горілку. Той заходився виганяти його з хати, намагаючись штрикнути того костуром. Така поведінка неабияк розгнівала Івана. Схопивши сокиру, він кілька разів ударив брата по голові. Потім полоснув свою жертву по горлу ножем. Зрозумівши, що накоїв, швидко вибіг з хати. Куди й подівся з голови хміль. Думав відсидітися вдома, та довго гратися з правоохоронцями у піджмурки не вийшло.
Як під час слідства, так і на судовому засіданні Іван свою вину визнав повністю, щиро каявся у скоєному: мовляв, у всьому винна клята горілка. Але життя назад не повернути. Вироком суду братовбивцю засуджено на 8 років позбавлення волі. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду вирок залишено без змін.
Іван ГРИЦАН
|
