Після Івана Купала
Вперше пишу ці нотатки не на власному комп’ютері. На проспекті і деяких прилеглих вуличках вже понад півдоби немає електрики. Може, вибило ще десь… Легенька буря легко паралізує міське життя. Сталося це на Івана Купала. Свято вогню і води, як цнотливо писалося у старих підручниках. Насправді, язичницьке свято плодючості – перш за все людської. Цієї ночі парубки «умикали» (викрадали) біля водойм дівчат. Звісно, як казав один мій вчитель, не для того, щоб разом книжки читати. Але в СРСР сексу не було – на відміну від Київської Русі.
Нема його і зараз, є тільки розпуста – тупа і дика. Від неї діти не родяться. Навпаки, мають проблеми. Два масові отруєння дітей у санаторіях – закарпатському і львівському. Численні вбивства – на побутовому ґрунті, в результаті бандитських розбірок, а тепер вже і відверто садистсько-сатанинські, як у випадку екс-нардепа Лозинського. Матері нищать дітей. Назовні як у тридцять третьому році. Причини інші, але наслідки ті ж самі – один до одного.
Тоді в одному Мелітопольському районі було зафіксовано 60 сурогатів їжі – бруньки, корінці, розмочена кора, розмолоті кукурудзяні качани тощо. Нині наш харчовий ринок знов забитий сурогатами. Звісно, зовсім іншими – більш апетитними і навіть калорійними, а все ж продуктами харчування їх назвати тяжко. Намагаюся купувати тільки у бабусь – те, що явно з їхнього городу чи хліву. Хоча і бабусі вже давно послуговуються хімією. До супермаркетів довіри усе менше. Уряд дозволив збільшувати вміст генетично модифікованих організмів (тієї ж хімії) у продуктах.
Що це, як не переконливий доказ того, що сільське господарство у нас вже остаточно знищено. Під маркою докорінної зміни форм власності і виробничих відносин його просто ліквідували. При цьому Сталіна продовжують шпетити на всі заставки. Хоч би вже примовкли з тактичних міркувань – самі ж бо нічим принципово не кращі. Змінилися тільки технічні моменти, а суть та ж сама. Але делікатністю там і не пахло. Заборонили гральний бізнес, точніше «одноруких бандитів». В результаті всі хворі на ігроманію (а ця залежність часто потребує серйозного втручання психотерапевта) кинулися до кіосків з державними лотереями. Може, воно і правильно – хай гроші ідуть не приватникам, а державі.
Лотереї контролювати легше, ніж автомати. Але навіщо при цьому блюзнірськи стогнати з екрана, що, ліквідувавши автомати, хтось врятував тим самим ігроманів і їхніх рідних. Адже як грали, так і грають, тільки тепер бюджет має з того більше користі. Брехнею залитий весь інформаційний простір. Ніхто не може пояснити, за рахунок чого у кандидатів у президенти такі високі рейтинги. В принципі, зрозуміло, що виключно за рахунок перекачування солідних сум соціологічним фірмам. Але ж соціологи рубають гілку, на якій сидять. Їхнє існування можливе тільки тоді, якщо пересічні громадяни бодай в основному довіряють результатам. У те же, що вони видають, повірити просто неможливо – ніхто стільки не вип’є.
Держава втрачає будь-яку керованість. Люди у погонах відверто цвикають в очі своєму головнокомандуючому. А той не вигадує нічого ліпшого, як публічно сподіватися, що Україна не стане розмінною картою між Росією й Америкою. Це вже проговорився чисто по Фрейду. Відчуває, до чого довів державу. При цьому країна посилено фестивалить. Бенкет під час чуми – то наша питома риса. Відбувається усунення зі світового ринку одного з потенційно сильних гравців – України. Якщо Кучма залишив Ющенкові урізані президентські повноваження, то Ющенко залишить наступнику взагалі вбиту країну. Дехто з потенційних наступників говорить цілком правильні речі. Дехто взагалі не вміє говорити.
Можливо, саме за останніх найбільше і голосуватимуть, бо на слово вже нікому не вірять. Країна дебілізується і деградує з надзвичайною силою. Минулого тижня мав зустріч з однокурсниками. Четверо чи й більше з них живуть за кордоном. Виглядають нівроку. Особливо на фоні тих, хто вчителює по селах. Ностальгія за студентськими роками була цілком щирою. В очах так і читалося, мовляв, не те, що нинішнє собаче життя. Брехні і тоді було не менше, але правила гри все ж були стабільнішими. Нині ж летимо кудись без жодного гальма. Скачемо через купальську ватру, не знаючи, куди приземлимося.
|
