Про що тільки не мріється напередодні Нового року? Але всі мрї мають бути обгорнуті не яскравими стрічками, а великими трудами. Тоді деколи вони мають властивість збуватися.
Здається, саме так трапилося минулоріч і в долі письменника Дмитра Кешелі. У році, який минув, йому не бракувало успіху, читацької та глядацької любові. Це і прем’єра вистави за його творами "Дорога до раю”, і дитяча книжечка "Сяйвооке звірятко”, відзначена, до речі, і літературною премією ім.. Потушняка, і книга перекладів словацькою, і нарешті премія ім. Романа Федоріва. Це своєрідна гонкурівська премія з невеликим, як і гонкурівська, призовим фондом. Але з такою ж вагою всеукраїнського визнання.
Святкове та врочисте вручення відзнаки відбулося у Палаці мистецтв міста Львова. До речі, наш земляк став першим лауреатом всеукраїнської літературної премії імені Романа Федоріва. Започаткована вона часописом "Дзвін” у 2010 році за кращі публікації року. От вам і яскравий приклад, як у Львові честують закарпатців. Адже "Дзвону” справді не бракує цікавих, неординарнх публікацій, то ж визнання Дмитра Кешелі є невипадковим.
Йдеться про роман письменника "Запишіть у свідки мої сльози”. Його "Дзвін” видрукував у 5-6 номерах минулого року. Це справді монументальне полотно, не зважаючи на те, що йдеться про дуже особисті речі, такі як любов, як піклування про власну землю, тривоги про рідних. Давно ми не чули і не бачили такого кінематографічного дійства у літературі, коли голоси линуть звідусіль. Навіть з-під землі. Навіть із небес. Тільки б ми почули, наважилися почути. Наважилися полюбити. Бо любов — не прірва від однієї людини до іншої, каже своїм твором Дмитро Кешеля. Хоча все існуюче суспільство, оточуючі тебе люди можуть казати протилежне. І саме цей страх звалитися в безодню зневіри руйнує нас як особистість. Але його переборюють персонажі роману Дмитра Кешелі. І в цьому їх маленька таємниця перед людством.
Джерело: http://zakarpatpost.net
