|
Здавна наші предки дбали, аби їхні оселі були захищені від «злого ока». Тому по кутках ставили ікони, над дверима вішали в’язанки часнику, а ще на свята, зокрема Новий рік і Різдво, приносили до хати своєрідні обереги – серед них славнозвісний дідух.
Останнім часом на ринках з’явилися сучасні обереги у вигляді солом’яних віників, ляльок тощо. А ось вчитель Ужгородської гімназії Світлана Залуцька вирішила відродити давні традиції з виготовлення т.зв. ляльок-мотанок – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Колись такі іграшки-обереги кожна мати робила для свого маляти. Вони мали водночас і сакральне значення, і слугували забавкою для дитини. Перші мотанки відігравали роль сучасної соски-пустушки. В одних джерелах мовиться про те, що матері, яким потрібно виконувати роботу у полі, аби маля не плакало, змочували ганчірку у макову росу. Потім у неї вкладали грудку цукру або меду. Інші виготовляли з тканини іграшку у вигляді безликої ляльки. На місці, де має бути обличчя, вишивали хрест бо на такій ляльці, вважали наші предки, можна було ворожити. Мотанки захищали маля під час гри від «поганого ока» і водночас давали їм материнську любов. Адже мати вкладала у свою роботу всю душу і серце. Тому виготовляти ляльку-мотанку дозволялося лише рідній матері або хрещеній.
Перші подібні іграшки – кістяні фігурки у вигляді жінки – датуються ще четвертим – третім тисячоліттям до нашої ери. Вони належать до пам’яток трипільської культури. Протягом віків народні ляльки змінювалися, кожен регіон привносив у цей вид мистецтва свої мотиви, але всі вони увібрали у себе основні традиції декоративного і символічного мислення українського народу. До нашого часу збереглося кілька різновидів таких іграшок-оберегів. Це вузлові ляльки, шиті (серед них немовля у сповитку), з трави та інші.
- Мотанки слід робити лише вручну, - стверджує Світлана Залуцька, - не можна приступати до роботи з поганим настроєм. Цей виріб буде справжнім оберегом, якщо його виготовляти з любов’ю і душею.
До свого захоплення Світлана Борисівна залучила і вихованців гімназії, членів шкільного мистецького гуртка. Діти-гуртківці, а це Мирослава Стеців, Андрея Турок, Елеонора Погань, Валерія Місан, з радістю цікавляться літературою, де можна почерпнути знання щодо методики виготовлення таких іграшок, і з неабияким захопленням творять свої ляльки, які не лише здатні слугувати оберегами в оселі, а й бути окрасою домашнього інтер’єру.
Захоплення матері підтримує і її 13-річний син Борис. Щоправда, хлопець надає перевагу виготовленню інших «іграшок». Із сірників він майструє дивні фігурки-мініатюри, котрі сміливо можуть конкурувати із серйозними дорослими роботами. У його колекції вже чимало таких забавок. Серед останніх – ялинка, віз, домашні тварини, предмети інтер’єру тощо.
Добре, коли давні народні традиції не зникають, а навпаки відроджуються і розвиваються. Саме на таких творчих людях, як вчитель гімназії Світлана Залуцька і її вихованці, продовжує жити народна культура.
Ольга СТЕФАНЕЦЬ
|
