Спортивний голуб здатен подолати тисячі кілометрів
Кажуть, що людина без хобі нічого не варта. Одні колекціонують поштові марки, інші - порожні пачки від цигарок чи пляшки з-під пива. Хтось є завзятим мисливцем, любить постріляти дичину, інші ж, навпаки, розводять різноманіту живність «для душі». Наша розповідь - про любителів голубиного спорту, одного з найекзотичніших та найбільш захоплюючих у світі.
Поштарі – найкращі літуни
Голубиний спорт існує, мабуть, ще з тих часів, відколи наші давні пращури приручили дикого скелястого голуба. Свійських голубів, як і іншу домашню птицю, розводили передовсім задля м’яса. При середній вазі в 400 грамів м’яса у цієї птиці не так уже й багато, проте, як і делікатесна страусятина, голубине м’ясо не містить холестирину, тому дуже поживне для людського організму. Знайомі розповідали, як вилікували у дитини голубиним бульйоном «безнадійне» захворювання печінки. Селекціонери вивели кілька порід м’ясних голубів - римські, кінги, штроссери, вага тіла яких сягає понад кілограм.
Однак для нас голуб цінний передусім своєю здатністю безпомилково повертатися з далекої відстані до своєї домівки. Ця феноменальна здатність усіх птахів, що науково іменується хомінгом, найкраще з-поміж усіх пернатих розвинута у спеціально виведеного поштового голуба, або поштаря. Лелеки чи ластівки, повертаючись із африканської зимівки у рідні краї, долають значно більші відстані, але в дорозі часто зупиняються на перепочинок. А поштовий голуб, єдиний із птахів, здатний летіти без відпочинку 10-12 годин на добу, долаючи упродовж світлового дня до тисячі кілометрів! Причому вчені досі не з‘ясували, чим саме керується крилатий спринтер у дорозі: зором, пам’яттю чи магнітним полем землі? Поштар знаменитого англійського полководця Георга Веллінгтонського подолав відстань 8640 кілометрів із Африки до Лондона. Рекордним же в історії голубиного спорту вважається переліт поштового голуба з В’єтнаму до Франції у 1939 році, коли поштар за 8 днів подолав 11 тисяч 265 кілометрів!
Батьківщина спортивного голубівництва - Бельгія
У середньовічні часи голубів використовували як засіб зв’язку зі світом під час війн та осад замків. Поштарям чіпляли до ніжок та крил записки, з якими вони прилітали в рідні голубники. Знаючи про це, суперник випускав у повітря... спеціально тренованих бойових яструбів та соколів, які повинні були перехоплювати крилатих посланців. І нині у гніздах соколів-сапсанів та яструбів-тетерев’ятників часто знаходять кільця від поштових голубів, яким не судилося долетіти до рідної домівки. А самі ці хижаки є чи не найлютішими ворогами людей, котрі розводять голубів...
Феноменальну здатність поштового голуба безпомилково долати великі відстані у пошуках рідної домівки використовують у голубиному спорті - одному з наймасовіших у світі. Вважається, що першими породу спортивних голубів вивели бельгійці. Саме «бельгійці» вважаються найелітнішими та найдорожчими голубами у світі, про птахів із кільцем «BELG» у своїй зграї мріє кожний голубівник. Легендою голубиного спорту стали три брати-бельгійці Янсени, котрі, захопившись голубами змалечку, навіть сімей власних не створили... Зате й досі нащадки з голубника Янсенів оцінюються в тисячі доларів. А взагалі ціна поштового голуба-рекордсмена рівна ціні престижного автомобіля!
Однак вивести лінію хороших поштарів нелегко. Буває, навіть пташенята батьків-чемпіонів не показують хороших льотних якостей, або взагалі губляться на змаганнях. Кожен спортивний голуб має свій «паспорт» - металеве кільце (воно закладається пташеняті на ніжку у віці кілька днів і на все життя), де вказано рік народження, назву країни, регіону та особистий номер, за яким птах ідентифікується на змаганнях.
Досвідчені голубівники знають, що успіх у цьому спорті наполовину закладається походженням птаха від елітних батьків, а в решті залежить від умов утримання голуба та його тренувань. Ледь пташенята піднялися на крило, їх необхідно тренувати, випускаючи за кілька кілометрів від рідного голубника, щоразу далі. У перший рік свого життя голуб здатний подолати не більше 300-500 кілометрів. І лише потім, через роки постійних тренувань, з нього може виховатися спринтер, який, випущений удосвіта, скажімо, у Дніпропетровську, ввечері того ж дня дістанеться Ужгорода! Хорошому поштареві не завадять ні гори, ні дощ, ані туман. Він здатний розвинути швидкість льоту до 100 кілометрів, хоча в середньому летить 60-70 км./год.
Клуби спортивного голубівництва
Голубів із травня до липня возять на змагання машинами у спеціальних клітках, обладнаних годівницями та поїлками. А їхні власники об’єднуються у клуби спортивного голубівництва. Окрім згадуваних бельгійців, хороші лінії спортивних голубів мають німці, голландці, поляки, чехи. В останні роки прогресують в цьому спорті навіть китайці!
Найстарішим та найвідомішим в Україні вважається львівський клуб спортивного голубівництва, хороші голуби є і в Одесі. На Закарпатті голубиний спорт теж популярний, а найвідомішими є ужгородський та мукачівський (ракошинський) клуби любителів голубиного спорту. Вони об’єднують кілька десятків власників поштових голубів.
Цьогоріч закарпатські голуби здолали Дніпропетровськ, Кіровоград, Умань, Вінницю та інші відстані у кількасот кілометрів. Чемпіоном і Ужгорода, і області став мешканець обласного центру Юрій Гомбош, чиї крилаті вихованці відомі далеко за межами Закарпаття. Як і голуби ужгородця Арпада Товта, птахи голови обласного клубу любителів спортивного голубівництва Василя Балажа з Мукачівщини.
- Голубів я почав розводити ще «за німців», - розповідає ветеран голубиного спорту, 71-річний Омелян Головацький з Доманинців. - Дитиною я приїздив влітку на відпочинок до свого вуйка Степана, котрий розводив спортивних та декоративних голубів у селі біля Бучача на Тернопільщині. Мав він їх десятки, жив на краю села, і голуби влітку літали годуватися на поля. Я, чотирирічний хлопчак, хвацько лазив у дядьків голубник, годував голубів, парував тощо. А з шести років мав уже власний голубник. Мій батько був священик, ми часто переїжджали в інші міста та області, але всюди, і в Делятині на Івано-Франківщині, і в Жидачеві на Львівщині, і на Закарпатті я мав 5-10 поштарів. В Ужгороді оселився у 1966 році, спершу мешкав на вул.Лобачевського на Радванці, а далі в Доманинцях. І завжди розводив спортивних голубів. Дружив із відомими голубівниками Іваном та Віктором Чижмарями, Іваном Вукстою, викладачем університету Степаном Войтовичем. І нині маю у голубнику кілька десятків поштарів, які вибороли на цьогорічних змаганнях четверте командне місце. Мав кілька разів і чемпіонів дистанцій, які першими на клуб прилітали до Ужгорода.
Голубівництво – справа клопітка та недешева
Голубиний спорт доволі затратний та клопітний. На змагання кожен голубівник перед початком сезону здає членські внески - на пальне для автомобіля під час запусків. Птахам треба купувати кілька видів якісного зерна (на добу один голуб з’їдає 30-50 грамів пшениці, кукурудзи, ріпаку та інших зернових), спеціальні вітаміни. Голуби часто хворіють, а закордонні ліки дорогі. Часто голубів вбивають яструби, куниці та тхорі, а вивести нового чемпіона важко. Кожен голубівник часом віддає десятки років життя та великі гроші, аби вивести хорошу лінію спортивних голубів.
Однак усі затрати на спорт покриває азарт і радість від споглядання того, як твій крилатий вихованець каменем падає з висоти із далекої мандрівки на рідний голубник, як, геть знесилений перельотом, їсть з твоєї руки, воркує, вітаючи свою голубку та голубник...Недарма ж навіть мільйонери захоплюються голубиним спортом!
Володимир ПАВЛЮХ, для «НЕДІЛІ»
|
