Хоч зазвичай літній сезон буває мертвим, цього року він видався на диво змістовним. У серпні Росія завершила свій багаторічний геополітичний відступ і почала відвойовувати втрачене. Раніше Д.Медведєв сприймався як технічна фігура. Можливо, так воно і є. Але тепер ця технічність набуває чіткого змісту. Косово і Південна Осетія – символи нового світопорядку. Можна сказати, Холодної війни-2. На першій холодній війні добряче нажилися військово-промислові комплекси, американський і радянський. Друга холодна війна розв’язується у тих же самих інтересах.
Правда, холодна вона тільки в тому сенсі, що не призвела до бойових дій у світовому масштабі, але ж супроводжувалася десятками локальних конфліктів – Корея, В’єтнам, Камбоджа, Ангола, Ефіопія, Афганістан. Те ж саме починається зараз. Навіщо Заходу здалося Косово – незрозуміло нікому. Хіба що задля нового витка напруженості. Найбільше же з цього брутального нехтування гельсінськими принципами непорушності кордонів скористалася Росія. Наступною точкою розморожування конфлікту після Осетії й Абхазії очікується Придністров’я, де позиції Росії завжди були ще сильнішими, ніж на Кавказі.
Нові маленькі країни-лімітрофи (пожирачі старих, імперських кордонів) виявилися беззахисними у цих нових умовах глобального конфлікту. Бо якщо немає сенсу говорити про територіальну цілісність Сербії і Грузії, то те ж саме стосується ще доброго десятку країн. Ніякої системи колективної безпеки у світі просто не існує. ООН давно вже не здатна гасити конфлікти. НАТО опікується лише власними країнами-членами. Вступити до Альянсу, маючи невирішені територіальні суперечки з сусідами, просто неможливо. Тому ніяке ПДЧ для Грузії на грудневому саміті НАТО не світить. Чого ж варті неформалізовані джентльменські угоди з американськими зверхниками, ми вже всі переконалися.
Добре, що М.Саакашвілі є президентом не нашої держави, що вся каша заварилася не навколо України. Бо Україна нині не готова до жодної членоподільної відповіді. З одного боку, український капітал активно інтегрується в європейську економіку, скуповуючи заводи по цілому континенту. У цій справі олігархам не потрібна держава з її вкрай проблемною дипломатією. Держава потрібна олігархам тільки в контексті її внутрішніх функцій – запобігати соціальному невдоволенню. Бо вже тільки в Україні лишилися європейські ціни при азіатських зарплатах. Щоб люди не надто шуміли проти внутрішніх шахраїв, їм слід постійно нав’язувати образ зовнішнього ворога. Тому найближчим часом в Україні розгортатиметься антиросійська кампанія. Але така собі – задля галочки. Захід же явно буде вичікувати, поки у нас все стабілізується і з’явиться якась визначеність. Чекати доведеться довго, бо в нас незрозуміло, навіть хто відповідає за Євро-2012, а не те що за політичний курс.
Еліти же давно поринули у президентські перегони. Як елегантно висловлюються телекоментатори, у черговий тур підготовки до президентських виборів. Тому все робиться не так задля користі справи, як задля майбутніх рейтингів. В.Ющенко загалом справедливо вважає, що реальний прорив в євроатлантичному напрямку є його єдиним шансом на другий президентський термін. Його головний опонент в цьому питанні В.Янукович набиратиме наступними тижнями все нові очки на публічній дискусії навколо натовської перспективи України. Цілком можливо, що обжене Ю.Тимошенко. Водночас різке розходження між В.Ющенком і В.Януковичем унеможливить широку коаліцію і вбереже ще на якийсь час існуючий уряд від відставки. Але в кінцевому підсумку багато залежатиме від настрою пересічного виборця.
А його нині спрогнозувати дуже важко. Бо у молодих демократіях виборці голосують чим завгодно – тільки не головою. Інколи – серцем, як нещодавно пропонували нам. Найчастіше – менш романтичними внутрішніми органами. Ірраціональна прихильність грузинів до М.Саакашвілі – яскраве тому підтвердження. Настрої українців зараз характеризуються теж цілком ірраціональними чинниками – ненавистю і недовірою. Голосують не так за щось, як проти. Це, звичайно, шлях у нікуди. Бо літо закінчується, а проблеми лишаються. Можливо, осінь остудить окремі гарячі голови і виведе нас на якийсь поміркований шлях.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
|