Незабаром виповнюється десять років Закарпатській філії Національного інституту стратегічних досліджень. З цього приводу журналіст газети «НЕДІЛЯ» зустрівся з її директором Світланою Мітряєвою і поговорили про те, що хвилює багатьох закарпатців.
- Світлано Іванівно, чим займається інститут?
- Закарпатську філію створено 4 січня 1999 р. Інститут в цілому створений для науково-консультативного супроводу діяльності найвищого керівництва країни. Перші сім-вісім років інститут був підпорядкований Раді Національної Безпеки і Оборони. Потім – Адміністрації Президента, а наразі – безпосередньо Президентові. Вся інформація, яка готується інститутом і філіями, кладеться на стіл Президентові. Протягом року інститут створює два основні наукові продукти. Це “Україна у... році” (тільки що вийшов такий щорічник за 2008 рік) і експертна доповідь “Україна: внутрішнє і зовнішнє становище, перспектива розвитку”, на основі останньої готується послання Президента до Верховної Ради. Цього року структуру президентського послання змінено, воно буде дуже концентроване. Але крім інституту в Києві є ще сім регіональних філій – у Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Сімферополі і Ужгороді. Кожна філія створена в різний час і має суто своє доручення. Наш філіал, знаходячись на чотирьох кордонах, має завдання, яке торкається мінімізації негативного впливу на Україну розширення Шенгенської зони, відслідковування і осмислення євроінтеграційних процесів тощо. Ми ініціюємо і проводимо різні конференції на цю тематику. Кияни, які приїжджають сюди, відзначають, що ці конференції не мають собі рівних. На останній нашій конференції, де Ви були, рівень експертів взагалі був унікальним, оскільки по усіх трьох сегментах виступали найкращі експерти, які лиш є в Україні і сусідніх державах. Інститут і його філії – це майданчики, де збираються експерти різних наукових напрямків і політичних сил, щоб виробляти єдину стратегію, яка має реалізовуватися на вищому рівні. Те, що робимо ми, має реальний вплив на державну політику.
- Для пересічного закарпатця дуже важливе останнє дослідження – про візовий режим з найближчими сусідами.
- Так, наш інститут досліджував ситуацію з візовим режимом між Україною і державами ЄС та усунення перешкод для українських громадян через лібералізацію цього режиму. У вересні ми презентували результати першого етапу наших досліджень. Угода з ЄС про спрощення візового режиму набула чинності з 1 січня 2008 р. Що ми бачимо? Деякі положення цієї угоди, особливо статті 4-7 (це про тривалість, результативність та вартість візової процедури), виконуються європейською стороною, м’яко кажучи, не в повній мірі чи й не зовсім виконуються. Якщо є якесь спірне питання, воно завжди вирішується не на користь українського заявника. Тому на останній саміт Україна - ЄС консорціум експертних організацій України, до якого входить і наша філія, підготував спеціальний звіт для вироблення позиції української сторони на цих переговорах. Для цього проведено моніторинг роботи 21 консульства на території України – у Києві і шести регіонах. Європейська сторона вважала, що стан нормальний, але за даними прикордонної служби ми бачили, що в’їзд в Україну збільшився у багато разів, а виїзд наших громадян – зменшився у 2,6 раза. Тому ми подивилися, як імплементується угода, як вплинуло розширення Шенгену на наші контакти. Перший етап показав, що негативні прояви мають місце перш за все у нових країнах Шенгену. Ми подали свої рекомендації, які використано нашою делегацією. 28 серпня 2008 р. Президент доручив уряду підготувати пропозиції щодо забезпечення взаємності у регулюванні режиму взаємних поїздок громадян України і держав-членів ЄС. Коментуючи цей указ, Секретаріат Президента констатував, що нині не працює базовий принцип міжнародного права – взаємність.
- Потім була заява В.Балоги про необхідність запровадження візового режиму з боку України.
- Тому ми і продовжуємо наші дослідження. У січні інститут презентуватиме результати вже другого етапу свого моніторингу, а наша філія – відповідно – свій сегмент роботи. Порівняно з першим етапом ситуація із видачею віз дещо покращилася. Угорські консульства у нас взагалі є взірцем для цілої України. Але приємно, що наша влада допомогла і словацькому консульству в Ужгороді вирішити свою ситуацію. Там завершено ремонт приміщення, збільшено кількість віконець для отримання віз. Якщо раніше їх було три, тепер з’явилося ще одне приміщення для отримання дозволів на малий прикордонний рух. Розширилися години прийому. Отже, результат є. Якщо працівники угорських консульств послуговуються трьома мовами, то раніше відвідувачі словацького консульства скаржилися, що окремі його працівнивки не розуміють української, хоч мови дуже близькі. Зараз ситуація починає змінюватися. Закарпатці все-таки мають ширші можливості, ніж мешканці інших регіонів, бо угода про прикордонний рух дає можливість перетнути кордон навіть тим, хто не може отримати Шенгенську візу. Хоч угода мала бути підписана Україною з трьома нашими сусідами у Карпатському регіоні, але все ж вона спершу була підписана з Угорщиною. Зі Словаччиною вона поки діє тільки другий місяць, причому при її підписанні було багато складнощів, пов’язаних уже з позицією Брюсселя. Вона вийшла жорсткішою, ніж з Угорщиною. А от з Польщею така угода вступить в дію до кінця року. Принаймні, я би дуже хотіла цього.
- Чого ще ви добилися своїм моніторингом?
- Днями словацьке консульство в Ужгороді скасувало необхідність перекладу словацькою мовою документів, необхідних для отримання візи. Цим зберігаються значні кошти наших громадян, бо сама віза коштує, припустимо, двадцять євро, а переклад документів для її отримання – значно більше від цієї суми. Це вже позитив. Але угорська сторона багато чого вирішує простіше, ніж словацька – і по візах, і по дозволах на малий прикордонний рух. Вона пересилає документи у Кошице, потім у Братиславу, доводиться довго чекати – інколи шістдесят і навіть дев’яносто днів. Словаччина виставляє складні вимоги, оскільки як нова країна Шенгену вона сама находиться під моніторингом Брюсселю і мусить виконувати його вимоги.
- І все так безхмарно, чи ще лишилися проблеми?
- Лишилися, бо в Україні існує потужний тіньовий ринок європейських віз. На Закарпатті ми явних проявів цього не бачили, але у Києві відомі численні випадки, коли до людини, що стоїть у черзі до консульства, підходить хтось і називає суму, за яку можна отримати візу без особливих проблем. Це говорить про те, що до когось в консульстві такий посередник приходить. Наразі ми обробляємо дані своїх досліджень, готуємо електронну версію свого звіту і будемо відправляти її до Києва. Там буде цей звіт представлено за участю всіх наших підрозділів, котрі готували цей звіт, за участю також іноземних дипломатів і представників Європейської комісії з тим, щоби ці матеріали були використані при підготовці документів на черговий саміт Україна – ЄС. Адже останній саміт у Парижі започаткував візовий діалог.
- Як оцінюєте нинішні євро-інтеграційні перспективи України?
- Я особисто вважаю, що цього року в плані євроінтеграції України відбулися дуже серйозні зрушення. Це можна охарактеризувати як динамізацію. Все-таки ми стали членами СОТ, почато переговори про вступ у зону вільної торгівлі х ЄС. Нам обіцяють, що ми можемо вступити у цю зону вже наприкінці 2009 р., але це залежатиме перш за все від внутрішньої ситуації...
- ...І від того, коли закінчиться фінансова криза?
- Це так. Але все одно треба робити конкретні кроки в тому напрямку. Що ж до асоціації України з ЄС, то на форумі Україна – Європа, де я була, Президент заявив, що ми прагнемо політичної асоціації і економічної інтеграції. Оця політична асоціація запропонована нам у новій упаковці – Східного партнерства. Його параметри було оприлюднено буквально кілька днів тому у Брюсселі, а в Києві їх презентував представник Єврокомісії в Україні Жозе Тейшера. Цей новий механізм передбачає не вступ до ЄС, а політичну асоціацію. Але від України залежить, як вона скористається цим інструментом, а для цього ще треба стабілізувати свою внутрішню ситуацію. У квітні чи в червні 2009 р. буде перший саміт Східного партнерства, котрий якраз і покликаний визначити рівень кооперації ЄС з кожною новою країною. Кожному гравцю буде запропоновано вибір стратегії, вибір інструментів. Це пропонується Україні, Молдові, Грузії, Азербайджану, Вірменії і Білорусії, якщо остання захоче брати у цьому участь. Спершу ішлося і про Росію, але потім від цієї ідеї відмовилися.
- А Сербію туди не включили?
- Ні. У липні 2008 р. Франція висунула ідею Середземноморського союзу для ЄС, країн Північної Африки і Близького Сходу. Успішно здійснюється проект асоціації для Балкан. А для країн пострадянського простору передбачено Східне партнерство. Брюссель ініціював процес стабілізації й асоціації усім країнам, яким коли-небудь вже пророкувалося членство в ЄС, але з’ясувалося, що в боротьбі за цю шляхетну мету лідери виснажилися і поступилися конкурентам, чиї шанси спочатку були меншими.
- А як виглядають наші євроатлантичні перспективи після чемної відмови Україні на останньому саміті НАТО?
- Після цієї чемної відмови наше МЗС все ж вважає, що Україна де-факто отримала це ПДЧ. Але мені здається, що питання про НАТО наразі для України не повинно педалюватися. Не слід поспішати з цією ідеєю. Хоч останнім часом ситуація і покращується.
- Вже до 30% підтримки.
- Так, є така цифра і по Україні в цілому, а по Закарпаттю її дає соціолог В.Пащенко. Цифра росте, але те зростання має поєднуватися з усвідомленням, для чого саме це потрібно Україні. Такого усвідомлення я не відчуваю по багатьох своїх знайомих. Якщо я конкретно їжджу до Угорщини, Словаччини, Швеції, Англії, що є членами НАТО, і бачу рівень зростання, безпеки, прекрасні дороги, коли якась катастрофа, сили миттєвого реагування втручаються, то я розумію, для чого це потрібно. Так, це важко, це непросто, але Україна не може знаходитися поза ме-жами структур безпеки. Є НАТО, є Ташкентський договір. Україна має визначитися, де вона буде. Хоча як на мене, це все визначено нашими засадами зовнішньої політики, як стратегічний курс України, якй втілює Президент України, але наразі, на мою точку зору, педалювати це питання навіть в інформаційному плані недоречно. Розумієте, коли людині щось нав’язують, іде якийсь наростаючий опір, виробляється імунітет проти цього. Навіть якщо воно цілком корисно.
- Це як годування малюків манною кашею.
- Щось так. Мені здається, що воно прийде у свій час. У принципі, всі країни проходять через це. На нещодавній зустрічі з німецьким послом я сказала йому і завжди це повторюю, що Україна втратила дуже важливий шанс. Тепер би вже ніхто не говорив про це питання, якби ми не чекали ПДЧ, а просто наближали свої стандарти до європейських. Це тривалий процес – шість років, дев’ять років, але це треба робити. А віз і нині там. Нам відкрили – закрили, відкрили – закрили, пообіцяли те, пообіцяли там. Як на мене, це політика подвійних стандартів: ви робіть, а ми побачимо, що це буде. І все-таки я євро оптиміст. Україна є європейською державою, і як би важко не було, ми маємо іти цим шляхом європейської інтеграції, зберігаючи, безумовно, прекрасні стосунки з Росією, і мені дуже імпонує нещодавня заява Президента, що на російському векторі ми багато втратили і треба виправляти цю ситуацію. Росія наш економічний і стратегічний партнер, але перспектива України - у Європі.
Сергій ФЕДАКА,
газета «НЕДІЛЯ»
|
