Мені відома технологія підготовки прогнозів міжнародних інституцій – вони робляться руками вітчизняних заробітчан, платня яких, зазвичай, пропорційна накруткам негараздів...
Імпульсом для моєї статті послужили невиправдано песимістичні оцінки та прогнози економіки України, які лунають по телебаченню, що нібито вкладаються у доповіді міжнародних експертів.
Я абсолютно переконаний, що ось такі прогнози замовляють українські політики, точніше їхні економічні радники доволі низького рівня кваліфікації. Хочу рішуче осудити нагнітання спекулятивного фаталізму в оцінках перспектив української економіки. Маю на увазі не лише оцінки доморощених політиків, політиканів, а й так звані експертні прогнози зовнішньої аналітики. Яка йде від міжнародних інституцій, у списках яких, на жаль, виявилася і місія ООН.
Мені відома технологія підготовки таких прогнозів, вони робляться руками вітчизняних заробітчан, платня яких, зазвичай, пропорційна накруткам негараздів.
Економіка України справді перебуває в складному становищі, і всім зрозуміло, що причиною цього є не лише світова економічна криза, а насамперед політичний бедлам та системні помилки влади всіх її ланок у здійсненні економічної політики декількох останніх років.
Однак ситуація не є патовою. За моїми оцінками, дно падіння припадає на листопад-грудень минулого року. Хоча січень не є сприятливим місяцем у економічній динаміці, проте вже тепер стають цілком очевидними пердумови поступового уповільнення темпів падіння.
Цілком зрозумілим є те, що перше півріччя ми закінчимо з відчутними від’ємними показниками економічної динаміки. У другому півріччі ситуація може вирівнятися, і за результатами року можна прогнозувати динаміку ВВП на рівні плюс-мінус 1%.
Які резерви виправлення ситуації? Головний резерв – розширення внутрішнього ринку. У попередні роки економічне зростання України здійснювалося головним чином за рахунок експортного потенціалу. Нині потрібно кардинальним чином змінити акценти в напрямку відчутної періорієнтації виробництва на реалізацію необмеженого потенціалу внутрішнього ринку. Така періорієнтація зможе не лише убезпечити нас від ускладнень світової економіки, які, швидше за все, зберігатимуться упродовж усього поточного року, а й створити реальні пердумови майбутнього зростання.
У цьому зв’язку акценти уряду на реалізацію масштабних будівельних проектів та інтенсифікацію АПК є цілком виправданими. Головне, аби ці проекти не залишилися, як це в нас зазвичай відбувається, пустими деклараціями. Я також вважаю, що в нас є всі підстави утримувати річну інфляцію на рівні до 10%. Цілком очевидним є те, що інфляційний пік на товари продовольчої групи вже пройдено. Те ж можна сказати й про цінову динаміку товарів енергетичної групи.
І далі зростатимуть ціни на послуги, однак їх компенсатором частково стане стабільна або й знижуюча динаміка на споживчі товари промислової групи.
Нині одним з найбільш прогресуючих чинників інфляційного процесу є падіння валютного курсу гривні. Проте і в цьому сигменті можна очікувати стабілізаційних процесів, які формуватимуться насамперед за рахунок курсового стимулювання експорту й стримування імпортних операцій. Загалом подальше зниження валютного курсу гривні навряд чи буде відчутним. Є підстави для позитивних очікувань у другому півріччі й у цьому питанні.
Окреслені прогнози можуть стати реальністю лише за трьох умов. Перше – здійснення виваженої політики в соціальній сфері. Друге – відчутне затискання не на словах, а на ділі всіх без винятку напрямків бюджетного споживання. Третє – здійснення кваліфікованої монетарної політики й припинення червоногвардійських атак на банки. Не торкаюся найболючішого – ескалації політичних протистоять, логіки боротьби “на знищення”. При збереженні статусу кво в цьому питанні економічна ситуація погіршуватиметься в прогресуючій пропорції, і нинішні «страшилки» щодо обвального падіння усього і вся можуть виявитися навіть оптимістичними.
Анатолій Гальчинський, головний науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин
| 
