Звіт уряду по-українськи – це півдня ганьби для опозиції, півтора години піару для прем’єра при читанні власної доповіді та піврічний імунітет Кабінету міністрів.
Опозиція вдруге отримала урок: операцію з усунення Тимошенко слід готувати ретельніше – коли добре все прорахувано і «сюрпризів» у вигляді нестачі голосів не передбачається. Партія регіонів розраховувала, що комуніст Леонід Грач таки вплине на комуністів. Подейкують, що як міг, намагався допомогти в цьому Секретаріат Президента.
Суть доповіді прем’єра полягала в тому, що країні важко, але бюджет начебто виконується, пенсії платяться, зарплати протягом року зростатимуть, створено стабілізаційний фонд, збільшено статутні капітали державних банків, тільки б нам не заважали. А якби не політика Нацбанку, то, мовляв, і курс вище від семи гривень не піднімався б. І насамкінець – приходьте в уряд, який ми будемо переформатовувати, делегуйте своїх представників, і буде щастя вам і нашій країні. Нічого несподіваного і непередбачуваного...
Після доповіді почалися виступи представники фракцій. І тут відбулася бійка та свого роду пробне голосування. Справа в тім, що першими на виступ записалися члени БЮТ та НУ–НС, а це означало що Юлія Володимирівна ще добрих півгодини відповідала б на якісь компліментарні запитання членів власної та дружної фракцій. Це викликало немотивовану, але доволі бурхливу реакцію «Регіонів», які вирішили, що Литвин «схімічив». Литвин запропонував переголосувати можливість повтору процедури запису. Поставив на голосування, на табло висвітилося 185 голосів. (Уже тоді не вірилося, що за відставку буде набагато більше).
І тут до трибуни кинулися «регіонали», прем’єрку ледь устигли відвести до урядової ложі. Легка бійка, з’ясовування відносин, пропозиція спікера поставити до себе в президію спостерігачів від опозиції, які б контролювали процес. І нарешті нове голосування за право провести перезапис бажаючих на виступ. Цього разу бажання “Регіонів” задовольнила конституційна більшість. Члени опозиції та коаліції почали задавати запитання.
Але краще б вони цього не робили. Бо, скажімо, на запитання Анатолія Гриценка, де копії газових контрактів, Юлія Тимошенко сказала, що згідно з договором вони конфіденційні, а потім ще десять хвилин розповідала, скільки саме і на чому заробила компанія «РосУкрЕнерго», представники якої сидять у фракції «Регіонів».
А коли Сергій Льовочкін необережно запитав, чому не прийшов звітувати Президент, Юлія Володимирівна, майстриня експромту, просто розійшлася.»“Це ж ви його команда – Фірташ, Льовочкін та Бойко, ви ж у нього щодня, а я не можу поспілкуватися вже три місяці». На що Сергій Головатий попросив Литвина зупиняти прем’єр-міністра, коли вона ображає голову держави й поводиться як «дніпропетровська базарна самі знаєте хто».
Гадаю, для глядачів довгі й претензійні запитання Миколи Азарова та Ірини Акімової членам уряду звучали нудніше, ніж енергійні й, звісно, популістські відповіді прем’єра й міністрів. Складалося враження, що ми вже чули і всі ці запитання, і всі ці відповіді – про бюджет, інфляцію, ціни на газ...
З тону запитань, які лунали від комуністів, можна було зрозуміти, що налаштовані вони далеко не войовничо. Коли член групи «За Україну» Станіслав Аржевітін запитав про оздоровлення банківської системи, Юлія Володимирівна привітно зауважила: «Ми команда, яка йде разом за Україну, а ви – група, то давайте йти разом». До речі, група «За Україну» чіткої відповіді на запитання, як вона голосуватиме – за недовіру чи проти – не дала. Їм прем’єра особливо ні за що любити, але після того, як майже загнулася партія НУ–НС, а В’ячеслав Кириленко перестав її очолювати, то і Банковій нема за що дякувати, а тим більше виконувати вказівки щодо спільного голосування з «Регіонами». Їм як у романсі про ямщика: нікуди більше спішити, нікого більше любити – вирішили, за їхніми словами, подивитися по ситуації й визначитися перед самим голосуванням.
Перед останньою перервою «регіоналка» Ганна Герман вирішила приміряти косу миротворниці: «Давайте, припинимо це і вшануємо пам’ять померлого Павла Загребельного»... “Пані Ганно, хочу нагадати, що ми ще вчора вшанували пам’ять, а вам негарно використовувати його похорон для піару», – зреагував Володимир Литвин.
Утім, пам’ять Павла Архиповича ще раз ушанували й оголосили перерву, аби депутати пішли попрощатися з ним до клубу Кабміну.
Проте більшість народу провела час у буфеті. Комуністи від запитань відмахувалися. Комуніст Петро Цибенко заявив, що його однопартійці таки голосуватимуть за відставку уряду. Стало очевидно, що переговори у форматі КПУ – ПР пройшли успішно. «Регіонали» давали апокаліптичні прогнози щодо економіки. А на запитання, чи вірять у відставку уряду, відповідали, що їм головне було послухати уряд.
Після перерви Юлії Володимирівни в урядовій ложі не було, я її прекрасно зрозуміла: відповідати на запитання непросто, тим більше вони тисячу разів звучали в телеефірах. Пішла вона, за версією Турчинова, спілкуватися з представниками МВФ. Але невдовзі повернулася – аби почути собі «вирок».
Перед цим оголосили ще одну перерву, аби всі депутати зареєструвалися особисто (біля столів реєстрації, а не картками), і не було звинувачень, що голосуватимуть відсутні. Правда, «регіонали» цією ініціативою Литвина знехтували. Сказали, що реєструватимуться картками (мовляв, не хочуть бути клоунами). Складалося враження, що «Регіони» всіляко відтягують голосування – воно й зрозуміло. Найпростіші підрахунки показували, що набрати 226 голосів, навіть за умови стовідсоткового голосування комуністів і членів групи «За Україну!» та ЄЦ, не набиралося.
«Вирок» для прем’єрки обернувся її повною перемогою. Вона напевне про це знала, тому й з’явилася в залі – насолодитися черговою поразкою опозиції та Банкової. За рішення про недовіру уряду віддали голоси лише 203 депутати. 172 – від Партії регіонів, 20 комуністів, 10 нунсівців, 1 – бютівець.
Про те, яку ціну заплатила Юлія Володимирівна за свою перемогу, ми дізнаємося вже на наступного тижня. За її обіцянками, тоді почнеться переформатування уряду та працевлаштування нових (хай і неформальних) членів коаліції.
Маша Міщенко
|
