«НЕДІЛЯ»
Меню сайту


Розділи новин
Закарпаття
Ужгород
Україна
Політика
Суспільство
Економіка
Фінанси
Бізнес
Наука та ІТ
Культура
Здоров’я
Цікаво
Спорт
Кримінал
Надзвичайні ситуації
Гола правда
Таке життя
Світ
Скандали



Календар новин
«  Лютий 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728



Форма входу


Пошук

 

Друзі сайту





Вітаю Вас, Гість · RSS 21.04.2019, 22:15:33

Головна » 2009 » Лютий » 9 » Юрій Яцина: «Лікар має бути максимально холоднокровним»



Юрій Яцина: «Лікар має бути максимально холоднокровним»
13:29:26
Медик-консерватор, який любить малювати і в чомусь схожий на Висоцького
 

Головного лікаря обласної клінічної лікарні Юрія Яцину багато хто знає. Кожен з нас рано чи пізно звертається до медичної установи. Все-таки, здоров’я – найцінніше, що є у людини. І дуже хотілося б його довірити справжнім професіоналам. Пан Юрій - саме такий. Проте, окрім його професійних якостей, ми більше про нього нічого не знаємо. Сумлінний лікар, який не забуває про своє призначення, водночас є і викладачем, і хорошим управлінцем. А ще - він люблячий батько. Днями йому виповнилось 50 років. «НЕДІЛЯ» вирішила трохи привідкрити завісу його таємничого життя і поспілкуватися з ним не тільки про робочі будні

 

«Один з пацієнтів став моїм кумом»
 

- Юрію Юрійовичу, прийміть наші щирі вітання. За ці роки ви багато що змогли зробити. Розкажіть трохи про себе. Як починалась ваша лікарська діяльність?

- Я за фахом лікар хірург-комбустіолог. Працюю з 1986 року. Після закінчення медичного факультету працював асистентом кафедри загальної хірургії, з курсом військово-польової хірургії та травматології. Там пройшло 13 років. Займався і займаюся понині лікуванням опіків. Це хірургічна спеціальність, яка включає в себе і хірургічні методи лікування. Відділення, де працюю – опікова та пластична хірургія. В 1999 році мені запропонували посаду заступника головного лікаря з лікувальної роботи. На посаду прийняли за рекомендацією старших колег. Перейшовши на роботу в обласну клінічну лікарню, паралельно працював на кафедрі.

 

- Досі практикуєте чи вже не займаєтесь лікарською справою?

- Так до сих пір працюю і як хірург, і як викладач.

 

- Що вам більше до душі? Бути менеджером, хірургом чи викладачем?

- Нема різниці. Якщо бути відвертим і чесним, то ще з періоду служби в армії, - а служив я в м. Дубна, Московська обл., - був секретарем комсомолу військової частини плюс художником полку. З тих часів у мене залишились ці організаторські здібності. На факультеті так само активно брав участь в студентському самоврядуванні. Десь, напевно, залишились ці задатки – робота з людьми. Професія лікаря? Вона і тяжка, і цікава. Є в мене багато серйозних пацієнтів. Один з них став моїм кумом. Мав 80% опіків, з них на 60% площі тіла було проведено багато пересадок шкіри. Тепер живий-здоровий. До того ж, він гордість нашого відділення, адже в його лікуванні брав участь весь колектив.

 

- Чому саме обрали таку складну хірургічну галузь – лікування опіків?

- Починав я з 3-го курсу працювати медбратом, мій вуйко був завідуючим опіковим відділенням – Йосип Андрійович Турак - і скерував мене саме туди. Хоча вибір на той час у мене був великим – міг вступити в аспірантуру в Москві, але, працюючи в тому відділенні, зрозумів: будучи хірургом-комбустіологом, зможу таким чином допомогти людям.

- Зрозуміло, робота не з легких. Дивитися на опіки – справа неприємна, м’яко кажучи. Мабуть, доводиться себе переборювати?

 

- Лікар має бути максимально холоднокровним. Інакше просто не можна. Але серце треба мати гаряче, бути добрим з пацієнтами. Щоб вилікувати людей з опіками, потрібно багато часу, це не один етап лікування, адже вражається не тільки шкіра, а й життєво важливі органи. Хороший спеціаліст-комбустіолог повинен володіти багатьма медичними спеціальностями.

 

- Ви і в житті холоднокровний?

- Ні. Холоднокровним треба бути лише на роботі. Якщо душа болить, а руки тремтять, то яка тут робота? У такій професії треба бути радикальним, миттєво вирішувати питання, на довгі вагання та роздуми часу немає. Багато прооперував дітей з тяжкими опіками. Багато хто з них вже виріс, став дорослим. В 1999 році було особливо багато роботи. Зараз лікувальна справа - це вже як хобі.

 

- Траплялись «дива» на роботі?

- Бували. А бувало і навпаки. Наприклад, були впевнені, що хворий житиме, а виявилось навпаки. Все передбачити – нереально. Сьогодні у нас є ряд нових технологій, які дозволяють рятувати тяжкохворих пацієнтів. На жаль, є категорія травм, несумісних з життям.

 

«Відсотків на 60 зможемо забезпечити безкоштовне лікування»

 

- Лікар – це відповідально, а головний лікар – подвійна відповідальність…

- Саме так. Лікарня велика, одна з фаворитів охорони здоров’я в області, їй вже майже 150 років. Лікарня постійно вдосконалюється, але цього мало. Маємо йти в ногу з часом. Минулий рік був дуже продуктивним. Нам вдалося багато чого зробити – відремонтувати ряд відділень, харчоблок. Створено за рахунок спонсорів з Німеччини два сателітні діалічні центри в Хусті та Тячеві, що дало змогу пацієнтам з проблемами нирок не їздити з віддалених районів до нас у лікарню. Обласна клінічна лікарня поступово набуває нового обличчя. Відтепер і називається інакше – Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака, який є засновником нашого закладу. Створений у нас і музей, багато історичних пам’яток. На сьогодні, я вважаю, ми можемо робити все, аби надати всебічну допомогу населенню Закарпатської області. Ми перші – в регіоні і не гірші в країні.

 

- Як ладнаєте з персоналом?

- Колектив у нас великий – майже тисяча працівників. З них 170 лікарів. За 6 років роботи головним лікарем багато чого дізнався: вивчив колектив, зрозумів їхні проблеми. Намагаємось працювати так, аби нікого не образити. А якщо і караємо, то люди розуміють – за що саме. А так і нагородити можемо. Ну і звісно, разом вміємо і відпочити.

 

- Цьогоріч видатки на охорону здоров’я збільшились. Та чи вистачить грошей обласній лікарні, зважаючи на економічну кризу?

- Минулого року видатки були збільшені практично в 3 рази. Завдяки цьому ми змогли забезпечити безкоштовне стаціонарне лікування. В цьому році видатки на лікарню дещо зменшені, тому ми змушені зменшити забезпеченість наших пацієнтів. Але не все так погано. Наступного місяця проведемо тендерні процедури і буде регламентовано порядок роботи в сьогоднішніх умовах. Це досить непоганий варіант, адже відсотків на 60 ми зможемо забезпечити безкоштовне лікування. В першу чергу це малозабезпечена категорія населення, інваліди. Впродовж І-ІІ кварталів є надія на поповнення бюджету і відновлено фінансування закладу.

 

- Лікарня знаходиться в обласному центрі. Яка співпраця з містом?

- Наша установа надає всім пацієнтам допомогу, незважаючи на те, звідки вони. Жителям Ужгорода і прилеглих районів – пощастило, адже лікарня знаходиться зовсім поруч. Таким чином, людей лікується більше, ніж заплановано. В принципі, поганого тут нічого немає. Щільно співпрацюємо з місцевими закладами охорони здоров’я, маємо порозуміння і хорошу співпрацю та взаємовиручку. В інтересах хворих ідемо на різні компроміси.

 

- Що заплановано на цей рік? Чи відкриють новий хірургічний центр, який будують?

- Він будується за рахунок державних субвенцій, але чи будуть ці гроші - неясно, тому не готовий сказати про подальше продовження будівництва. Але цього року він мав би бути закінчений. Чому центр такий важливий? Подивіться на наші хірургічні відділення – вони потребують капітального ремонту. Новий корпус дасть можливість адекватно провести всі потрібні роботи. Якби його закінчили в цьому році, тоді в 2010/2011 році при наявності фінансування обласна лікарня була би просто «красунею». Тоді можна будувати і перинатальний центр. Це дасть можливість лікувати вагітних жінок з різними вадами. Для цього готуємо проект, придивляємось до місця і найближчим часом почнеться будівництво. А він дуже необхідний для нашої області. Особливо його розміщення в лікарні, що дасть можливість жінкам діставати допомогу висококваліфікованих спеціалістів.

 

- Знаю, що мрієте побудувати міжконфесійну капличку…

- Так, є таке в планах. Хочемо на території лікарні побудувати екуменічну капличку, тому що питання релігії є доволі суттєвим для наших пацієнтів. Є вже проект, визначено місце. Будівництво буде проводитись на спонсорські кошти.

 

«Хочу достойно виростити своїх доньок»

 

- Як починається ваш робочий день?

- Зранку варю каву і несу її в ліжко дружині. Відправляю своїх дітей - кого в школу, кого до бабки. На роботу приходжу о пів на 9-ту. Заходжу в свій кабінет, розбираю пошту, планую день. Я із задоволенням йду на роботу, і так само вертаюсь додому.

 

- Є у вас вихідні?

- Завжди стараюсь, щоб були. Проводжу їх вдома. Маємо подвір’я, де є і фруктові дерева, і кущі різні. Стараємось час проводимо разом з родиною. Люблю інколи порибалити.

 

- Знаю, що малювали колись. А зараз?

- Ні. Хоч є таке бажання. Я цим серйозно займався, ходив в усі шкільні табори художників. В армії було суто технічне малювання, художні стенди, рекламні плакати. Далі – було ніколи. Хоча…

 

- Маєте особисту мрію?

- Хочу достойно виростити своїх доньок – щоб вони були щасливими. У мене двоє дівчат – 8 і 4 роки. А ще - завершити відновлення лікарні.

 

- Не важко з такою кількістю жінок?

- Зовсім ні. Я все роблю для них. Інше – скоріше, по інерції. Дружина у мене романтик, а я консерватор. Тому така ідилія.

 

«Як пацієнта я чоловіка не сприймаю»

 

-Кому, як не дружині, знати – який же чоловік насправді? Тому «НЕДІЛЯ» скористалася можливістю і задала кілька питань другій половині Юрія Яцини - Андреї, яка працює в обласній лікарні психотерапевтом.

 

Андрея Яцина: - Познайомились в опіковому відділенні клінічної лікарні, де я працювала. Вже під час навчання в університеті, на 3 курсі ми одружились, і через 2 роки в нас народилась донька. Мене вразила Юрієва чуйність і бажання завжди прийти на допомогу кожному хворому.

 

- Чи не важко жити двом лікарям в родині?

- Та ні. Тим більше, що він мій начальник. Робота – це робота. Вдома у нас маленькі діти, інші проблеми. До речі, ми разом любимо ходити на рибалку. Так у нас і виходить – три рибалки і рибак. А ще чоловік любить полювання. Але останнім часом все-таки перевагу надає родині.

 

- Жінка-психотерапевт - як справжній подарунок для чоловіка…

- Юра каже, що йому важко зі мною (Сміється. – Авт.). На сеанс до мене він би не прийшов, бо його як пацієнта – я не сприймаю…

 

- Ваш чоловік романтичний?

- Так, дуже. Колись він робив дивовижні вчинки: дарував квіти, присвячував вірші, співав пісні. Моя бабуся колись казала, що він схожий на Висоцького. І взагалі він - ідеальний чоловік. І є хорошим прикладом нашим донечкам.

 

Редакція газети «НЕДІЛЯ» щиро вітає Юрія Юрійовича з ювілеєм та бажає йому здоров’я, професійних злетів і здобутків, родинної любові!

 

Денис ФАЗЕКАШ, газета «НЕДІЛЯ»
 
Категорія: Ужгород | Переглядів: 1509 | Додав: nedilya


Також читайте на zakarpatpost.net
УПЦ МП запропонувала Януковичу ліквідувати Київський патріархат
Військові США через 5 років перетворяться на "залізних людей"
Закрити вікно На великому адронному колайдері приступили до моделювання Великого вибуху
За субсидіями на оплату житлово-комунальних послуг звернулось 17 тисяч закарпатських сімей
Табачник: "посібництво гітлерівцям" не можна видати "за якусь боротьбу за волю"
Леди Гага набрала 10 млн поклонников в Сети
Украине не стоит рассчитывать на отмену виз с ЕС в ближайшие годы
Loading ...

Всього коментарів: 1
21.05.2013 Спам
1. правда
ти є сволота і все в тебе фальшиве грубіян безкультурний гукан березнянський

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Загрузка...
Загрузка...