Імовірний союз «червоної троянди» та «білого-червоного серця» набрав скандальних форм протягом газової війни... Медведчук через судовий позов до Бойка вдав, що не має до ситуації жодного стосунку...
Усесильний «сірий кардинал» часів Кучми Віктор Медведчук ось уже п’ятий рік перебуває в тіні. Фактично втративши колись впливову партійну структуру й не приставши до жодного з теперішніх політичних проектів, Віктор Володимирович, проте, не відійшов на маргінеси. Його прізвище час від часу згадується в інформаційних повідомленнях, причому іноді в доволі несподіваних ракурсах.
Журналісти пов’язують його то з Януковичем, то з Тимошенко, то пишуть про його тісні зв’язки з вищим кремлівським керівництвом. Однак ніхто не може визначити, хто він насправді сьогодні, цей неперевершений майстер кулуарних інтриг, і чого від нього чекати. Подібний таємничий ореол довкола одного з «монстрів» вітчизняної політики спонукає до висновків про те, що час Медведчука ще не закінчився і що він може повернутися у велику політику.
Після помаранчевих подій політична смерть групи Медведчука не викликала сумнівів ані в його противників з нового владного режиму, ані в союзників з опозиції. СДПУ(о) на чолі з Медведчуком не вписалася в новітні політичні орбіти. Спроба реанімації групи у вигляді блоку «Не так!» не дала результатів. Як наслідок, впливові члени групи покинули тонуче судно.
Частина опинилася в БЮТ, частина в лавах його антагоністів – «Партії регіонів». Відбувся відхід колишнього бізнесового куратора групи Григорія Суркіса до орбіти впливу Ігоря Коломойського. А близькі до «есдеків» Ігор Бакай та колишній міністр внутрішніх справ Микола Білоконь узагалі були змушені залишити українську територію.
Щодо самої партійної структури СДПУ(о), то, очевидно, Віктор Володимирович утратив до неї інтерес, покинувши пост голови й зрозумівши, що потрібні принципово інші рішення.
Деякий час вважалося, що Медведчук перебуває на орбіті «Регіонів». Подейкували, що для цієї політичної сили він виконував роль таємного емісара в Кремлі, де він, ще будучи головою Адміністрації Президента Кучми, завів тісні, навіть родинні зв’язки. Як відомо, Медведчук є кумом теперішнього російського прем’єра Володимира Путіна, який хрестив доньку українського політика разом із дружиною чинного російського Президента Світланою Мєдвєдєвою.
Проте насправді було зрозуміло: шансів для того, щоб «здружитися» ближче, Віктор Володимирович з Віктором Федоровичем не мали. Донецькі, очевидно, побоюючись одіозного публічного реноме та лідерських амбіцій Медведчука, не наважилися включити його до прохідного списку на позачергових виборах до Верховної Ради.
Не отримав Медведчук також анонсованої посади віце-прем’єра з правової політики в тодішньому уряді Януковича. Зі свого боку, колишній лідер СДПУ(о) особливо й не претендував, принаймні публічно, на провідні ролі в Партії регіонів. Натомість, як відомо, один із чільних у минулому есдеків Нестор Шуфрич, попри свою іноді надмірну епатажність, таки прижився в середовищі “регіоналів”.
Очевидно, що відсутність перспективи в Партії регіонів змусила Медведчука шукати інші варіанти. Спершу, наприкінці 2007 року, у пресі почала широко мусуватися тема об’єднання лівоцентристських сил у «могутню політичну силу».
Відповідне рішення було навіть прийнято на засіданні політбюро СДПУ(о). Однак потенційні партнери – насамперед Соцпартія Мороза – швидко остудили об’єднавчий запал есдеків. Не підтримали ідеї об’єднання також з боку Народної партії Литвина, яку есдеки також намагалися долучити до «гурту».
Тим часом у пресі почали з’являтися повідомлення, в які попервах було важко повірити – про зближення між, здавалося б, непримиренними антагоністами – Медведчуком і Тимошенко. Одним із перших про це публічно заявив лідер СПУ Олександр Мороз.
Навесні минулого року в одному зі своїх інтерв’ю він зокрема багатозначно заявив : «Я не знаю, наскільки безпідставно пов’язують Медведчука з Юлією Тимошенко, (пауза) хоча більше знаю, ніж не знаю». І далі: «Я чую інформацію про те, що Медведчук співпрацює з Тимошенко. Ну, хай співпрацює, це – їхня справа. У співпраці Медведчука й Тимошенко жодної загрози для країни нема».
Ще один «мастодонт» української політики, один із колишніх лідерів СДПУ(о) Л.Кравчук трохи згодом визнав, що газові переговори наприкінці 2007 року прем’єра Тимошенко з російською стороною проходили не без допомоги Медведчука. Більше того, Кравчук спрогнозував, що на наступних президентських виборах соціал-демократи підтримають лідерку БЮТ.
Визначально, що деякі з помітних представників СДПУ(о) перейшли в табір Тимошенко (зокрема Богдан Губський та Олександр Абдулін), де відіграють далеко не останні ролі.
І вже хрестоматійною стала тирада Тимошенко на підтримку Медведчука, яка прозвучала 27 березня минулого року в ефірі телеканалу «1+1». «Якщо Віктор Медведчук поїде й підпише геніальну угоду по газу, то я, незважаючи на те, що ми з ним не просто ворогами розійшлися, це не просто опоненти... Я не хочу продовжувати цей логічний ряд... Але якщо він зробить висококласну газову угоду – я йому скажу спасибі, оскільки це треба Україні», – патетично заявила героїня Майдану.
Ще один майданчик, на якому інтереси Тимошенко й Медведчука, принаймні якщо судити з численних повідомлень у пресі, могли перетнутися, – конституційне поле. Зокрема, восени минулого року, під час зустрічі з представниками Атлантичної Ради в Нью-Йорку, Президент Віктор Ющенко заявив, що ініційований Тимошенко процес змін і доповнень до Конституції готується за участю Медведчука. «Тимошенко і Медведчук – це перші партнери в українській політиці сьогодні. Це перші партнери, це перша кореспондентська пара. І не зараз, і не місяць , і не два», – заявив тоді Ющенко.
Варто також нагадати, що в листопаді 2008 року Верховний суд України на чолі з близьким до БЮТ Василем Онопенком поновив Віктора Медведчука членом Вищої ради юстиції, що фактично означає часткове повернення Віктора Володимировича до влади.
Імовірний союз «червоної троянди» та «білого-червоного серця» набрав найбільш скандальних форм протягом нинішньої газової війни. Роль Медведчука та його союзника в Москві Бакая не зовсім зрозуміла. Як відомо, народний депутат від ПР Юрій Бойко звинуватив їх у зриві переговорів та в намаганні проштовхнути на них від імені Тимошенко посередницьку структуру для реекспорту газу в Європу. Натомість Бакай відповів аналогічними звинуваченнями у зриві переговорів через гру на підвищення ціни, а Медведчук через судовий позов до Бойка взагалі вдав, що не має до ситуації жодного стосунку.
Москва ж, на тлі чвар між українськими «таборами», зробила безпрограшні ходи, нав’язавши ціну та умови, які й не снилися обом групам переговірників.
Тим часом група Медведчука продовжує торувати шлях до вершин влади.
Євген Борозна
| 
