Експерт у галузі туризму каже, що зараз основною проблемою в Карпатському регіоні є сміття, а не відсутність промаркованих стежок
31-річний Сергій Степчук із Ярку Ужгородського району розробив та разом з лісниками та місцевими жителями промаркував сотні кілометрів закарпатських туристичних шляхів. У великі релігійні та державні свята ходить у гори. Щороку буває у турпоходах щонайменше 20 разів. За 11 років побував у туристичних походах 250 разів. Працює професійним дизайнером та експертом у галузі туризму.
- Які тури найбільш цікавими були? – запитую. Разом ідемо новим туристичним шляхом у Нижньому Бистрому Хустського району – присілок Гонцош – полонина Фріаль протяжністю 15 км, - який розробив Сергій.
- Найбільше пам’ятаю ті тури, де зі мною та групою щось ставалося, або коли бачили на своєму шляху щось незвичне, гарні, але невідомі рослини. Бувало, що і блукали навіть з компасом, промокали до нитки, запізнювалися на потяг, - поправляє на спині рюкзак. - Ті, де все було гладко, забуваються. Було і кілька походів з непередбачуваними випадками. Коли ходили під польським кордоном, то 16-річний Тарас зламав ногу. Він був вищим за мене на голову. Ми удвох з другом несли його на руках до села Ставне з висоти під тисячу метрів. Посадили на електричку, доїхали до Ужгорода і пішли до травпункту.
Прошу розповісти про кумедні випадки.
- Іноземні туристи, зокрема, німці та швейцарці, приїжджають у Карпати, аби подивитися на диких звірів. Думають, що їх у нас багато. Бігають по лісу і придивляються до кожного куща, - сміється. - У їхніх Альпах вовків відстріляли. Боялися, що когось з’їдять. Я не чув жодної історію, аби вовки нападали на туристів. Бачив багато слідів ведмедя, вовка. Ставало трохи страшно. Насправді людина – найстрашніший хижак на планеті, тому будь-який звір боїться людини. Одного разу на Свидовці бачив двох вовків. Це було випадково. Пастухи відганяли вовків від стада овець.
- Яка твоя улюблена пора року?
- Люблю ходити в гори наприкінці травня – на початку літа. Весною у долині все розквітає, зеленіє, а у горах ще великі плями снігу, з-під якого вилазять підсніжники, брендуші (шафрани), сон-трава, рододендрони (червона рута). Під снігом можна знайти заморожену брусницю. Вона незвична на смак.
Літом дуже спекотно. Тому в гори не люблю іти. А осінь! – це щось неймовірне, - сплескує в долоні, підіймає догори руки. – Ліс потопає у різнобарв’ї, під ногами шелестить пожовкле листя. Можна знайти грибочка. Казка! І не так багато туристів.
Чорногірський хребет завжди був і буде популярним, бо там Говерла. І зараз там багато туристів і стає не цікаво, коли ти приїжджаєш з Корзо, Києва чи Львова, хочеш відпочити, а тобі на зустріч упродовж півгодини іде ланцюг з 70 чоловік.
На полонині Фріаль зупиняємось на півгодини. Сергій пропонує подивитися на довколишні краєвиди.
- Зовсім не обов’язково долати десятки кілометрів, аби побачити вершини Карпатських гір. На них цікаво подивитися зі сторони, мандруючи лугами та полонинами, - додає.
- Вчений біолог Дитмар Дрангмейстер з Ганновера Німеччини приїздив подивитися на Карпати, - веде далі. - Ми побували в Карпатському Біосферному заповіднику, піднялися на Чорногірський хребет. Він хотів побувати на Говерлі. Я його відмовив. Дитмар дивувався, що у наших лісах туристи залишають після себе купи сміття. «Говерла – це найбільший смітник на Україні», - кажу йому. Після цих слів не схотів і чути про Говерлу.
Степчук говорить, що зараз основною проблемою в Карпатському регіоні є сміття, а не відсутність промаркованих стежок.
- Іноземці дуже люблять ходити по дикій природі, куди людська нога ще не ступала.
Сподіваються, що хоч там не буде пустих пляшок, обгорток з-під цигарок, цукерок. До того ж, свої гори вони зробили цивілізованими, - зауважує.
- Для чого ходиш у походи і з якою метою? – питаю Сергія.
- Отримую позитивні емоції від самої природи. Краще гір можуть бути тільки гори. Потім розповідаю друзям. Роблю це дуже емоційно. За кілька днів друзі пакують рюкзаки.
Сергій різко піднімається з землі.
- Я не можу сидіти більше 20 хвилин на одному місці, - пояснює. - Люблю рухатися, спостерігати за новим, насолоджуватися новими картинами, краєвидами. Туризм – це моє велике хобі. Інколи захоплення приносить додатковий заробіток.
Розповідає, що вражають селяни своєю безпосередністю.
- Сільські люди ніколи не роблять зайвих кроків. У них все сплановано, продумано наперед. Через це вони здаються консервативними. Але це добре. Селяни, на відміну від міських жителів, менш суєтливі. Вони працюють, бо знають, що за них ніхто не накосить трави, не подоїть корову, а городяни – постійно метушаться і годинами одне одному розповідають, що не встигають те і те зробити.
Сергій зізнається, що великі релігійні та державні свята не проводить вдома із сім’єю.
- Живу в селі. А у релігійні свята селяни фізично не працюють. Я - хлопець моторний, мені постійно хочеться чимось займатися. Не можу просто сидіти три дні на лавці, займатися обжерством, пити горілку. Тому намагаюся втекти в гори, - пояснює. – Одного разу прийшов до церкви з рюкзаком, піп освятив мої паску, крашанки, шовдарь, і ми з другом відразу пішли в гори. Часто дружину з 8 Березня вітаю по телефону з походу. Але Ганна також любить гори. Тепер вона доглядає нашого дев’ятимісячного сина. Думаю, влітку Гліба візьмемо у турпохід. Старша дочка Настя вперше побувала в горах у півроку. А коли мала рік, ночувала з дорослими у наметі.
Торік на Пасхальні свята в Гринявських горах Івано-Франківщини Сергій з другом натрапили на чоловічий монастир. З чотирьох монахів на той час там було двоє. Монаша обитель збудована недавно, має кілька келій, знаходиться на висоті близько 1500 метрів над рівнем моря. До найближчого села Зелений щонайменше 15 км.
- Монах років 40 вийшов до нас. Був говірким, видно, після зими ми були першими людьми. З рюкзака я вийняв буханку чорного хліба, а друг – шоколодку. Нашим гостинцям монахи зраділи. Казали, що зимою півдня ідуть по воду. Джерело знаходиться за кілометр. Решта часу прочищають сніг та моляться. Розповіли, що з одним багатим туристом зізвонилися і зустрілися у Києві, коли їхали до Києво-Печерської лаври у справах. Він повіз їх до магазину і купив їм по парі снігоступів.
Степчук розповідає, що побував у селі Буркут Івано-Франківщини, де лікувалася Леся Українка.
- Натрапив на надпис: «Тут лікувалася Леся Українка у 19.. році» Дві останні цифри було видно погано. Село може стати туристичною Меккою. Ми ночували в одній з пустуючих (покинутих) хат. 30 хат пустує. Натрапили на одного чоловіка, який пас корову біля своєї хати. В другій хатині жив інвалід без ніг. Можливо, і вони вже повимирали. А природа там – дивовижна! А повітря – слів нема! – розводить руки в сторони.
ДАТИ
1977, 27 грудня – Сергій Степчук народився в Ужгороді
1993 – 1997 - навчання в Ужгородському коледжі мистецтв ім.А.Ерделі
1997 – здійснив перший серйозний похід, який тривав 10 днів по Свидовецькому та Чорногірському хребтах
2002, 23 лютого – одружився з Ганною Макаренко на півтора року старшою. Народилася дочка Анастасія. У півроку дочку взяли у похід поблизу польського кордону. Ночували у пустуючій хаті
2003 - в однорічному віці Анастасія була у турпоході, ночувала у наметі, хребет Санаторія Перечинського району
2008, травень – відмовив німця Дитмара німця відвідати Говерлу через сміття
28 червня – народився син Гліб
Тетяна ГРИЦИЩУК, спеціально для газети «НЕДІЛЯ»
| 
