|
Назви законів і урядових постанов ретельно редагуються на предмет підкреслення вторинності кризових процесів в Україні на тлі світової негоди... На негативну інформацію накладено табу...
Трактування українським урядом кризи заслуговує не меншої уваги, аніж сама криза. Її гомеопатичне дозування перед подачею на стіл електорату може становити інтерес не лише для економістів і політологів, а й лінгвістів, соціологів, медійників, не кажучи про фахівців з паблік-рілейшнз. Для психологів двобій українського Кабміну на чолі з Ю.В. із кризою особливо цікавий, оскільки розвінчує хрестоматійну послідовність сприйняття негативних новин, не лише неодноразово описану у фаховій літературі, а й наочно продемонстровану Джеком Ніколсоном та Морганом Фріманом у нещодавньому блокбастері «Поки не дав дуба».
Таких етапів (сприйняття поганих новин), за визначенням, п’ять. Спочатку – ВІДМОВА вірити в те, що трапилося. Тут уряд повівся як за підручниками – ще в жовтні Тимошенко переконувала, що криза обійде Україну боком, а в телеінтерв’ю 5-му каналу, ролик з якого потім крутили «регіонали», прем’єрка взагалі забороняла ведучому вживати це слово всує. А влітку, коли рейтингові агенції першими помітили хмари на видноколі української металургії і почали знижувати суверенний рейтинг України, вони наразилися на віднікування українських урядовців.
Потім за хронологією має йти пристосування. Звикаючи до думки, що повна бюджетна чаша може дати тріщину, уряд про всяк випадок створює Стабілізаційний фонд і підписує меморандуми з ключовими галузями.
Далі психологи чекають на ГНІВ – і гнів не забарився. У карколомному погіршенні ситуації в Україні, за версією уряду, були винні всі – і Президент, і НБУ, і комерційні банки, і олігархи, і опозиція, і ЗМІ, і місцеві чиновники-саботажники. Час від часу гнів проривається й нині, однак у помітно менших дозах – привселюдне чублення українських панів набридло світові та міжнародним фінансовим організаціям. Економетристи стверджують, що кожен публічний конфлікт збільшує дохідність українських єврооблігацій (тобто вони падають у ціні) на кілька базисних пунктів (один базисний пункт – одна десята відсотка).
А ось у чому урядові потрібно таки віддати належне, так це в тому, що він, завдяки 24-годинній енергетиці пані Тимошенко, повністю оминув четвертий етап – етап депресії. Ані найменшого її прояву на публіці не помітно.
Натомість сам для себе уряд доріс до останньої стадії розуміння того, що сталося, – це усвідомлення. Уряд, судячи з усього, таки усвідомлює, наскільки складна ситуація, як її розвиток може позначитися на рейтингах, де межа резервам уряду, однак публіці пропонуються «темники» зразка 2009 року – заздалегідь препаровані, відфільтровані новини, які мають так само багато спільного з реальною ситуацією, як торішні спішно завезені «антиінфляційні» субпродукти до справжнього м’яса. Ораторських здібностей виключно російськомовних економістів-«регіоналів» (Азаров, Акімова, Плотніков) вкрай недостатньо, аби перебити шарм Тимошенко, яка володіє неперевершеним у цій країні талантом подавати погані новини в такій упаковці подарункових наборів, що навіть не звертаєш уваги, що ж там усередині.
Передусім – урядовці на чолі з прем’єром старанно добирають вислови й тези, щоб імплантувати у свідомість тих, хто невдовзі піде до виборчих скриньок, постулат – української кризи як такої немає. Є лише вплив світової фінансової кризи на переважно міцну вітчизняну економіку зі значним запасом міцності. Навіть назви законів і урядових постанов також ретельно редагуються на предмет підкреслення вторинності кризових процесів в Україні на тлі світової негоди. Чого варта лише, скажімо, назва закону про фінансову підтримку будівельної галузі – «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
Поза сумнівом, вірус рецесії був принесений ззовні, однак потрапив він на поживний ґрунт. У вітчизняній економіці вже розгорталися латентні процеси, які тільки й чекали на зовнішнього збудника. Звісно, наш уряд не воліє визнавати своїх помилок, а їх було чимало. Невпинне зростання негативного сальдо платіжного балансу рано чи пізно мало завершитися девальвацією гривні. Чи долучився уряд своїми рішення до того, що темпи зростання імпорту карколомно випереджали динаміку експорту? Чи ми вже забули (однак Інтернет зберіг) переможні реляції від того, що імпорт заполонив країну, а бюджет став залежним від податків на зовнішню торгівлю.
Головний митар країни, який забезпечував подвійне перевиконання планів, перетворився згодом на топ-ворога. Аби полити інфляційне вогнище гасом, у країну спішно за урядовою постановою завозилося м’ясо невідомого походження , яке нині гниє на складах. Інший продукт тлів у зерносховищах і скидався з кораблів у Чорне море, оскільки уряд заборонив експорт зерна в той час, коли світові ціни на нього сягнули рекордних позначок. Проте українська економіка на сьогодні зумисне презентується як безневинна жертва світової кризи, перед навалою якої вона не була спроможна встояти.
По-друге, хоча імпортовані кризові процеси в українській економіці таки визнаються (з великою неохотою), але має місце негласне табу на подання їх у негативному світлі. Напевне, кожен на місці уряду в аналогічній ситуації поводився б так само – не займатися ж економічним мазохізмом. Єдиний міністр, чиє розуміння економічний процесів не втискувалося в прокрустове ложе урядової матриці, уже кілька місяців безробітний.
Ні, орвелівського Міністерства економічної правди в Україні поки що не створено... При цьому реакція «тіньового уряду» дивує своєю поверховістю.
Кабмін тим часом обґрунтовано вважає, що відверте оголення фактів може спричинити до паніки, а тому взяв на озброєння методи вибіркової статистики й креативного подання економічних тенденцій. Для цієї мети всі засоби гарні, і ось лише кілька з них:
1. Дуже вчасним виявилося рішення Держкомстату перейти на поквартальне оприлюднення даних про динаміку ВВП. Потрібно визнати, що таке рішення справді відповідає міжнародним стандартам і готувалося воно заздалегідь, у докризові часи, а зараз виявилося дуже доречним. До 15 травня, коли Держкомстат оприлюднить дані про скорочення ВВП в першому кварталі, уряд уже буде озброєний кількома десятками піар-заготовок, покликаними амортизувати ефект від цього повідомлення (на кшталт «це було давно, а відтоді ситуація змінилася на краще» або «ситуація в Україні не гірша, ніж у інших країнах»).
2. Повідомлень про виконання бюджету фактично немає, якщо не вважати такими прес-релізи, котрі рапортують про перевиконання органами стягнення планів на період.
Що таке план на період? Це власноруч виставлений маяк, який за потреби завжди можна пересунути, аби склалося враження про перевиконання. Щоб маяки не пересувалися з місяця на місце, їх потрібно оприлюднити – однак годі шукати на офіційних урядових сайтах розпису доходів і видатків бюджету. Мінфін з відходом Пинзеника взагалі самоусунувся від випуску прес-релізів про виконання бюджету й затято вважає, що найбільша економічна новина – це кількість місцевих бюджетів, ухвалена станом на початок квітня. Інформація про дефіцит бюджету взагалі більше не оприлюднюється.
3. Якщо Держкомстат – і тут потрібно віддати цьому відомству належне – оприлюднює інформацію відповідно до графіку, то поява інших повідомлень державних органів влади поставлена в залежність від знаку інформації – «позитивний» він чи «негативний». Ось і Пенсійний фонд наввипередки звітував про перевиконання так званого плану власних надходжень на січень і лютий – відповідно, в перші ж дні лютого і березня.
Спливає перша декада квітня, однак чомусь переможних реляцій на сайті ПФ про березневі здобутки немає.
4. Про наполягання на 0,4-відсотковому зростанні економіки в той час, як прогнози міжнародних фінансових організацій уже дають 9-відсоткове падіння вже і говорити якось незручно.
Однак decies repetta placbit – «десять разів повторене – сподобається», казали римляни. «Ситуація в Україні стабілізувалася завдяки дієвим заходам уряду. Економічне зростання відновлене», – таким мав би бути пілотний прес-реліз нового інституту державної влади – Міністерства економічної правди.
Станіслав Голубенко
|
