|
Померла знайома, молода жінка, від банального оперативного втручання – видалення жовчного міхура. Діагноз при розтині був таким несподіваним, що не повірили не тільки родичі. Навіть лікарі, що робили операцію, завагалися.
Операція була планова, всі аналізи були в межах норми, операція була проведена бездоганно. Проте в післяопераційному періоді розвинулася така страшна інфекція, яка у нормальних городян не зустрічається вже років 100. Людина загинула не від операції, а від внутрішньої латентної інфекції, про яку вона сама нічого не знала. Не знала, або не пам’ятала? Кожен з нас в дитинстві одержував подряпини, падав, лизав бурульки і, звичайно, ми не пам’ятаємо про те, що минуло для нас безслідно. Але, як співається у відомій пісні: «Ніщо на Землі не минає безслідно.»
У дитинстві у нормально розвиненої людини імунітет неймовірно високий. Саме тому наші синяки так швидко заживають. З роками так само, як і всі системи організму, слабшає і імунна система. Існують інфекції, які можуть знаходитися в латентному (прихованому) стані, якщо у момент зараження імунітет був високим, але недостатнім, щоб повністю убити ворожих прибульців – бактерій, мікробів, вірусів.
Так само, в латентному стані, можуть заснути на довгі роки личинки гельмінтів (глистів) і навіть деяких комах, паразитуючих в організмі людини. У дитячі роки ми цілком можемо пропустити легке нездужання, нудоту, біль в животі, якщо вони швидко проходять. Таким чином в організмі може накопичитися не одна, а декілька небезпечних хвороб, про які людина до певного часу нічого не знає. Коли організм слабшає (з різних причин, наприклад, з віком), ось тут-то вони і починають вилазити, ці таємні хвороби. І розкриваються вони, як капустяне листя, – спочатку з`являються недавно занесені інфекції, потім відкриваються все більш ранні.
«Оболонковий» ефект вперше описали російські хірурги, що працювали в Імператорському госпіталі під час Першої світової війни (Г.Мєєр, І.Фільчиков, «Інфекції у військово-польовій хірургії. Практичний досвід», 1916 р., Видання Російської Академії медичних наук). Вони відмітили, що молоді солдати, що перенесли ампутації кінцівок, наприклад, вмирали зовсім не від операції, а від абсолютно несподіваних інфекцій, яких не було, коли хворі поступали в госпіталь.
Але, на жаль, ця робота залишилася практично не відміченою, і про оболонкові інфекції як і раніше не було відомо. Хворі вмирали від невідомих причин, а пацієнти і їх родичі кляли медиків на чому світ стоїть.
Друга світова війна, звичайно, дала величезний досвід у військово-польовій хірургії, але цей час співпав із застосуванням перших антибіотиків, які були дуже токсичні, і прояви оболонкових інфекцій були змазані. До того ж не було тоді часу писати наукові роботи, а часто і нікому.
За оболонкові інфекції узялися американські лікарі. Американці і дали їм назву «Enviro-infections» – оболонкові інфекції. Було виявлено, що після 30-40 років або після перенесеного стресу, або після великої крововтрати, або при оперативному втручанні (а остання причина – і стрес, і крововтрата!) виявляються невластиві даному організму захворювання. Причому, вилікувавши одну інфекцію, лікарі стикаються з іншою, ще більш нелікованою. Розпитуючи хворих про те, де вони побували за своє життя, як пройшло їх дитинство, фахівці прийшли до висновку про те, що саме недолікованість колись перенесених інфекцій спричиняє їх активізацію через багато років. 30-40 років – цей той термін, протягом якого організм може жити на імунітеті, закладеному з дитинства. Ще 500 років тому це був «критичний термін доживання» – люди довше просто не жили.
При важких і затяжних стресах, якими так рясніє наше сьогоднішнє життя, оболонкові інфекції лізуть самі собою. Люди говорять: «Ось помер у неї чоловік, тепер з лікарень не вилазить, як біда жінку підкосила!» І це – гірка правда.
Що ж робити? Відповідь: лікуватися. Послідовно і грунтовно лікувати кожну болячку. І не сприймати це як покарання, а сприймати як віддачу боргів своєму багатостраждальному організму. Він стільки років стримував ворогів, які поселилися у Вас всередині, тиснув їх щосили, а ось тепер силоньок у нього стало не вистачати! Організму треба допомогти. І треба сказати спасибі природі, яка так влаштувала, що не відразу всі хвороби на нас звалюються, а у міру їх надходження.
|
