|
Про це розповідає завідувач епідеміологічним відділом Ужгородської районної санітарно-епідеміологічної станції Галина Байда.
«Свою історію імунізація розпочала з 1769 року, коли вперше доктор Дженнер провів вакцинацію проти натуральної віспи. Через два століття в 1980 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я було заявлено про повну ліквідацію натуральної віспи у світі» – каже пані Галина.
В Україні на теперішній час обов’язковими являються щеплення проти 10 інфекційних захворювань – дифтерії, правцю, кашлюку, поліомієліту, кору, краснухи, епідпаротиту, туберкульозу, вірусного гепатиту Б, гемофільної інфекції.
Діючий календар профілактичних щеплень не має значної різниці від схем імунізації, запропонованих в таких розвинутих Європейських країнах як Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Латвія, а також США. До прикладу, в Німеччині імунізація проводиться проти 13 інфекцій (крім прийнятих в Україні ще проти менінгококової інфекції, вітряної віспи, папілока – вірусу), Франція, США – 12 інфекцій (пневмококова інфекція, папілома вірус).
На прикладі окремих загальновідомих інфекційних хвороб постараємось відповісти на питання чи потрібна сьогодні імунізація.
Дифтерія. В довакцинальний період в країні щорічно хворіло 40-80 тис. осіб. Смертність від цієї інфекції становила 50%. Починаючи з 1936 року в нас розпочалася імунопрофілактика дифтерії і в 1980 році захворюваність зменшилась в 12000 разів. Зниження рівня захворюваності привело до заспокоєння і більше того до активності антищеплювальної кампанії.
В результаті в 90 роки різко почала зростати захворюваність і в 1995 році, кількість випадків захворювання в порівнянні з 1990 роком зросла в 50 разів. В районі захворювання на дифтерію реєструвались як поодинокі випадки в 70-80 роки, підйом захворюваності почався в 1991 році, найбільше число захворювань зареєстровано в 1992 році. Період епідемічного підйому захворюваності тривав до 1997 року. Після семи років затишшя дифтерія «підняла голову» в 2005 році, за три роки у районі захворіло 12 осіб, одна дитина, яка була не щеплена, померла.
Поліомієліт. Доімунний період характеризувався тисячами випадків захворювання на паралітичну форму поліомієліту. Імунізація проти поліомієліту розпочата в Україні в 1959 році, а ще у 1958 році в Україні захворіло близько 4 тис. дітей. Починаючи з 1963 року в державі реєструються поодинокі випадки захворювання. Останній випадок захворювання у районі зареєстровано в 1980 році.
21 червня 2002 року Україна у складі Європейського регіону отримала статус території вільної від поліомієліту. Проте, навіть за такої благополучної ситуації ВООЗ не відмінила проведення щеплень. Це пов’язано з циркуляцією збудника в інших регіонах світу.
Кір. Це захворювання в 60 роки минулого сторіччя було одним із найпоширеніших в Європі. Кір не рідко була причиною дитячої смертності. Причиною смерті найчастіше було ускладнення у вигляді пневмонії. В Україні на протязі 15 років початку 20 сторіччя від кору померло біля 500 тис. дітей.
Вакцинація проти кору була введена в Україні в 1967-1968 роках. Ще у 70 роки минулого сторіччя у районі щорічно кором хворіли сотні людей (від 100 до 500 осіб щорічно). В 1986 році в Календар щеплень була ведена ревакцинація проти кору в 6 років. Уже в 80-90роках серед жителів району реєструються одиничні випадки захворювання. І тільки в 2001, 2006 роках захворюваність на кір як у районі так і усій державі зросла. А причиною стала така ж ситуація, як і з дифтерією – заспокоєність лікарів і батьків, несвоєчасні і не в повному обсязі проведені щеплення і відсутність щеплень, і навіть рекомендації, що щеплення можна не проводити.
Необхідно відмітити, що високий показник захворюванності кором завдячується і дуже швидким і легким розповсюдження. Щоб заразитися кором, досить лише на декілька хвилин зайти до кімнати, де знаходиться хворий.
Кашлюк. Кашлюк особливо небезпечний для дітей віком до 2-х років. Окрім безпосередньої загрози життю кашлюк може шкідливо впливати на подальший фізичний та психічний розвиток дитини. По рівні поширенності кашлюк поступався лише кору і при цьому супроводжувався високою летальністю.
В 1960 році в Україні почали проводитись профілактичні щеплення проти кашлюку. Проте лише після того як імунізація набула масового характеру захворюваність на кашлюк почала зменшуватись. У районі на протязі 70 років минулого століття щорічно реэструвались десятки хворих, у 80-90 роках мали місце поодинокі випадки і з кінця 90-х років до цього часу хвороба у районі не реєструється.
Епідемічний паротит. Епідпаротит здавна вважався дитячою інфекцією. На дітей віком до 15 років припадало близько 95% випадків. У теперішніх умовах паротит «подорослішав». Юнаки хворіють частіше ніж дівчата.
При цьому захворюванні уражаються в основному привушні залози, через цю хворобу через зовнішній вигляд хворого назвали «свинкою», це типова форма. Зустрічаються і атипові форми у виді панкреатиту, серозного менінгіту, орхіту або оофориту.
Після перенесенного паротиту зустрічаються такі ускладнення як цукровий діабет після панкреатиту, безпліддя після двобічного орхіту чи оофориту, глухота після серозного менінгіту і інші.
Щеплення проти паротиту розпочато в 1980 році. Ще в 70-80 роках це захворювання вичислювалось у районі сотнями випадків. Поступово захворюванність зменшується, Але в окремі роки хворіють десятки людей, які або не повністю щеплені, або не щеплені зовсім.
На прикладі окремих інфекційних хвороб, які керуються засобами імунопрофілактики, і зареєстрвоані у районі протягом 1970-2008 років можна наглядно продемонструвати ефективність щеплень, які проводяться населенню.
Тому, шановні батьки, перш ніж категорично відмовлятись від щеплень, довіряючи людям, які досить часто не є професіоналами і які агітують Вас протии вакцинації, замисліться яке лихо може спіткати людей внаслідок не тільки повної, а навіть часткової відміни проведення щеплень. Діти і навіть дорослі знову почнуть массово хворіти на так звані «керовані» інфекції і не всі вони після цього залишаться живі і здорові.
Робіть щеплення собі і своїм дітям, бо тільки так ви можете запобігти багатьом інфекційним захворюванням.
| 
