|
Понад тридцять тисяч українських сімей з дітьми до трьох років через суд наполягають на збільшенні держдопомоги на дитину. Хоча згідно з законом сума й повинна перевищувати 500 гривень, майже всі отримують мінімум – 130. Пояснення чиновників просте: дефіцит бюджету. Та невже державні мужі серйозно думають, що на ці гроші можна жити?
Материнство – ні з чим незрівнянне щастя, тому не дивно, що навіть фінансова криза не змогла зупинити охочих його відчути. За даними Держкомстату України, лише в січні-лютому 2009 року народилося малюків більше, ніж за той самий період 2008 і 2007-го (у 2009 році – 83503, в 2008 році – 81603, а в 2007 – 74343). Але зовсім не завдяки тому, що в нашій країні матері й малюки надійно захищені соціально, швидше всупереч, «усім вітрам на зло». У нас не виплачується щомісячна допомога всім дітям до 16-18 років незалежно від доходів батьків, як в Англії, Швеції, Ізраїлі, а та соціальна допомога, яку отримують українські матері та діти, часом виглядає просто смішно. Так смішно, що плакати хочеться…
Нещодавно матері України написали колективний лист прем`єр-міністрові Юлії Тимошенко. У ньому вони заявили про мізерність соціальних виплат. Юлія Володимирівна на лист відреагувала – розпорядилася розглянути звернення і доручила міністрові праці та соцполітики Людмилі Денисовій і в.о. міністра фінансів Ігорю Уманському підготувати і внести для розгляду на черговому засіданні Кабміну відповідний проект законодавчого акту.
Поки звернення чекає свого розгляду-вивчення, а проекти законодавчих актів – підготовки-обговорення, мами з дітворою до трьох років так само думатимуть, яку з дірок у сімейному бюджеті залатати «смішними грошима».
Без сумнівів, в більшості випадків дітей народжують зовсім не задля того, щоб заробити на цьому. Більш того, часто батьки усвідомлюють відповідальність свого нового статусу і те, що проблеми забезпечення малюка всім необхідним лягають на мам і тат, а не на державу, в якій малюк народився. Найчастіше саме татам доводиться утримувати всю сім`ю. На жаль, однієї зарплати середньостатистичного українця на трьох (це у разі, коли в сім`ї лише одна дитина) абсолютно не вистачає. А чи потрібно говорити про психологічний дискомфорт жінки-мами, яка з цілком резонних причин якийсь час не може працювати і заробляти, про збільшені, у зв`язку з появою малюка, потреби? «Але ж сім`ї отримують допомогу при народженні дитини, ще якісь гроші, невже цього не вистачає?» – скаже той, хто ще жодного разу не тримав у руках ці «величезні» суми.
Соціальна скарбничка мам
На яку ж допомогу держави може розраховувати жінка, чекаючи дитину? По-перше, це допомога у зв`язку з вагітністю і пологами. На неї мають право вагітні, незастраховані в системі обов`язкового державного страхування жінки (студентки, що не працюють, зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні тощо.). Ці соцвиплати нараховуються згідно з медичною довідкою, яка видається на декретній комісії. Оплачуються 126 днів (70 днів до пологів і 56 – після) у розмірі 25% від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи. Сьогодні це 160 гривень 22 копійки на місяць. Працюючі (застраховані) жінки отримують так звані декретні. Це 100% середньої заробітної плати. Загальна сума допомоги визначається множенням середньої денної зарплати (враховується зарплата за 6 місяців перед виходом у декрет) на кількість робочих днів у період відпустки у зв`язку з вагітністю і пологами. Якщо ж у цей час жінка продовжує офіційно працювати і отримувати зарплату, допомога за рахунок коштів Фонду соціального страхування нараховується тільки за дні, за які не платилася зарплата.
Існує ще один вид допомоги – допомога при народженні дитини. Вона призначається одному з батьків або усиновлювачу, опікунові. В ідеалі ці гроші мають бути витрачені на створення умов для малюка. При народженні першої дитини видається 12,24 тис. гривень (протягом місяця після того, як були подані документи в управління праці та соціального захисту населення, на банківський рахунок перераховують – 4,8 тис. грн. і по 620 грн. щомісяця протягом року). Якщо батьки зважилися на другу, вони отримають 25 тисяч гривень (перша виплата – 4,84 грн. і по 840 грн. кожного місяця протягом двох років). А при народженні третьої дитини (і всіх подальших) держава розщедрюється на 50 тис. гривень (5 тис. грн. – перша виплата і по 1,25 тис. грн. щомісяця протягом трьох років).
Здавалося б, чиновники могли посилатися на ці гроші як на серйозну підмогу. Проте будь-яка мама знає, скільки всього необхідно малюкові і скільки коштують підгузники, харчування, одяг, іграшки.
Самотні матері теж мають право на допомогу держави. Вона виплачується щомісяця до досягнення дитиною 18-річного віку. Мінімальна сума такої допомоги – 167 гривень.
Ну і остання допомога - по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Призначається вона від дня закінчення декретної відпустки. Сьогодні розмір допомоги – це різниця між 75% прожиткового мінімуму для працездатної особи (зараз це 669 гривень) і середнім сукупним доходом сім`ї за попередні шість місяців з розрахунку на одну людину. Втім, менше 130 гривень не отримають навіть ті, чий дохід перестрибує всі встановлені норми. А ось з 1 січня 2010 року обіцяють, що різницю рахуватимуть вже між 100% прожиткового мінімуму на людину (можливо, і сам «мінімум» зросте).
Материнський протест
Саме ці нікчемні 130 гривень по догляду за дитиною до трьох років і змусили мам України об`єднатися в своєму обуренні і звернутися до прем`єр-міністра. Матері указують на те, що поки жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною, отримують такий мізер, не бути Україні «країною, що гарантує достатній рівень життя своїм громадянам, дає можливість жінкам ростити і виховувати дітей, забезпечуючи їх всім необхідним».
У свою чергу, держава стверджує, що не все так безнадійно.
Так, заступник міністра праці і соціального захисту Олена Гаряча стверджує: в Україні й без того половина всіх сімей - понад 600 тисяч - отримують допомогу по догляду за дитиною до трьох років у розмірі до 501 грн. Разом з тим, вона визнає, що інша половина все ж таки задовольняється 130-ма гривнями. «Практика показує, що максимальний розмір допомоги можна отримати лише у випадку, якщо обидва батьки не працюють, – розповідає Віра Карпенко, головний фахівець відділу соціальних виплат управління праці і соціального захисту населення Ахтирської міської ради. – Та й то, тільки після закінчення терміну виплат допомоги при народженні дитини. Можливо, ситуація зміниться наступного року, адже уряд декларує збільшення соціальних виплат на дітей як своє пріоритетне завдання».
Тим часом, Олена Гаряча указує, що навіть цього року ситуація видається багатообіцяюче: на фінансування дитячих виплат і допомоги сім`ям з дітьми заплановано використати близько 13 млрд. гривень, а це на 23% більше, ніж у 2008-му. Можливо, ці цифри – справді досягнення, але вони жодною мірою не впливають на товщину гаманців мам, що отримують щомісяця 130 гривень «на дитину». Адже держава, виплачуючи цю суму, порушує права дитини і закони України.
Держава поза законом
«Почнемо з того, що згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, зокрема право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, – говорить Павло Собіна, юрист, адвокат. – Ні для кого не таємниця, що догляд за дитиною до трьох років передбачає, що той, хто за нею доглядає, а найчастіше це мама, не працює. Іншими словами, щомісячна допомога по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку є формою соціального забезпечення громадян. Виплатою всього лише 130 гривень порушуються і права дитини. Стаття 15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» передбачає, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей до 6 років. І це вже ніяк не 130 гривень».
Таку невідповідність складно не помітити, тому після 9 липня 2007 року (саме цим числом датується рішення Конституційного суду України, що визнало неконституційними деякі положення Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік») було ініційовано чимало судових суперечок по всій Україні. Мами подавали судові позови до Управління праці і соціального захисту населення, щоб мати можливість отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не 130 гривень, а прожиткового мінімуму, як і гарантує Конституція України.
Павло Собіна стверджує, що позови, які стосувалися періоду з липня по грудень 2007 року, задовольнялися, а які стосувалися 2008 року і пізніше – ні. «Суди посилалися на те, що в 2008 році не було рішення Конституційного суду, яке б визнало неконституційними деякі положення Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік, – продовжує Собіна. – Але це незаконно. Закон про держбюджет – це, звичайно, основний фінансовий документ України, але, враховуючи його спеціальне призначення, він не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція не надає цьому закону, порівняно з іншими, вищої юридичної сили. Згідно зі статтею 22 Основного Закону України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, не допускається також звуження існуючих прав і свобод. То чому ж саме це ми спостерігаємо, коли дітям до трьох років не виплачують регламентований законом прожитковий мінімум?».
Втім, із цього приводу можна звернутися і до Європейського суду з прав людини. Юристи із цього приводу налаштовані оптимістично: Європейський суд дуже часто стає на бік позивача. Але спочатку необхідно пройти три інстанції в Україні: суд за місцем проживання, апеляційний Адміністративний суд і вищий Адміністративний суд.
Схоже, батьки зобов`язані не лише створювати дитині гідні умови життя і виховувати малюка, але і з самого народження захищати її права, нехай навіть і за допомогою тяжб у суді.
До речі, незважаючи на те, що судові позови мам, які стосуються допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, задовольнялися, ніхто з матерів так і не отримав грошові суми, що покривають різницю між 130 гривнями і прожитковим мінімумом. Мовляв, грошей у держави на це немає. Але ж рішення суду, що набуло законної сили, має бути виконане протягом півроку. Ось такий парадокс!
Євгенія Устинова, «Главред»
|
