Бульбашковий світ
Криза, яка в Україні має більше внутрішні причини, аніж зовнішні, здійснює безпосередній вплив на політичне життя. Вона наклала на нього значно глибший відбиток, ніж навіть наближення президентських виборів. Щодо останньої, то громадська думка уперше наскільки деморалізована. Загальний настрій невтішний: немає з кого вибирати.
Та як не дивно, навіть це не дозволяє В.Ющенкові зберегти свою посаду. Його шанси публіка взагалі вже не обговорює. Нинішня когорта політиків сформувалася у період 2000-2008 рр., коли національна економіка переживала піднесення. Тоді далася взнаки і вдала міжнародна кон’юнктура для наших галузей, орієнтованих на експорт, і особливо для транскордонної торгівлі, з якої живе Закарпаття. Але не менше важив і наростаючий внутрішній попит.
Україна стрімко перетворювалася на споживацьке суспільство у його найгіршому варіанті. Купівля предметів розкошу тут била усі рекорди. Особливо фантастичними в цьому плані були 2006-2007 рр., коли ми випередили цілу планету за купівлею представницьких авто, ювелірних виробів і антикваріату. Це була доба концептуальних автосалонів, супермаркетів, бутіків і банків.
Останні робили гроші буквально з повітря. Не дивно, що багато з них виявилися мильними бульбашками – блискучими, але ефемерними. Ота бульбашкова епоха породила певний людський тип – поверховий і бундючний, беззахисний перед випробуваннями. Зараз цей тип переживає страшну ломку. Популізм себе цілком дискредитував, бо є однією з причин нинішньої кризи. Іншою причиною є злиття бізнесу і влади. Розбудова влади за бізнесовими схемами (фінансово-кадрові піраміди) теж виявилася шляхом у нікуди.
Владні піраміди починають сипатися, як тільки виникають проблеми з їхнім бізнесом. Бракує ідеологічного цементу, котрого там ніколи не було. Ідеологічні партії в Україні було планомірно винищено. Тепер же В.Ющенко хоче використати в якості цементу такий собі патріархальний, рустикальний (селянський) націоналізм. Щоправда, дві третини нинішнього населення України – це городяни, байдужі до селянського міфу.
Ю.Тимошенко здійснила просто-таки приголомшуючий поворот від євроінтеграції до афроінтеграції України. З одного боку, у цьому щось є, бо саме Україна покликана злучити цивілізаційні Схід і Захід. Та з іншого боку, дружба саме з країною-ізгоєм може дати певні тактичні вигоди Україні, але остаточно протиставить нас світовому істеблішменту.
Тим часом оптимальною ідеологією для України виглядає курс на внутрішню консолідацію, відмова від орієнтації на споживацьке суспільство. Від ранніх протестантів варто запозичити їхній культ самообмеження, від японців – культ корпоративності. Та найголовніше - українці повинні формувати у себе нові потреби, спрямовані не на накопичення матеріальних благ, а на збереження і примноження інтелектуального і культурного потенціалу нації.
Слід відмовитися від реформ і експериментів в освіті, розбазарювання коштів на численні і часто надумані соціальні програми (вони ідуть, мов вода у пісок, без жодного видимого ефекту). Натомість слід належно фінансувати науку і книговидання. Зрозуміло, що здійснити такий поворот може тільки цілком нова когорта політиків, не обтяжена споживацькими інстинктами настільки, як нинішній політикум. Головна надія на В.Ющенка полягала в тому, що при ньому зросте нове покоління владних менеджерів.
Натомість маємо хіба що Ю.Луценка і А.Яценюка – в принципі, ті ж самі бульбашки. Є великий запит на політика нового типу, здатного сформувати в українців нові потреби. Саме нові потреби і породжений ними новий ринковий попит здатні оживити економіку. Традиційно ринкові суспільства виходили із криз, починаючи готуватися до війни за переділ поділеного світу.
Не виключено, що такий варіант існує і зараз. Але хотілося би іншого. Старе поволі відживає – як злущується з тіла малесенькими лусочками омертвіла шкіра. Тепер вже не може йтися про заміну одного споживацького клану іншим. Чекаємо на принципово нове. Україна може пережити певне ідеологічно-релігійне потрясіння, зміну національної ментальності.
Це, мабуть, наш єдиний шанс на вихід із кризи. Ми вийдемо із кризи зовнішньої тільки почавши змінюватися внутрішньо.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
| 
