|
«Голосування» гаманцем – універсальна альтернатива в ситуації, коли низи вже не можуть, верхам байдуже, а посередникам – чим більший хаос, тим кращий вилов. Метод добре працює на цивілізованому заході. А в Україні?
Аби свіже та смачне...
“Спільнота споживачів та громадські об’єднання” – спільний проект Європейського Союзу та Програми розвитку ООН – вже третій рік поспіль досліджує в Україні настрої, переваги, тенденції споживчого ринку і не перестає дивувати результатами досліджень: грамотність нашого покупця ще далека від ідеалу. Активісти проекту опитують споживачів різних вікових груп і на основі почутого формують висновки про досвід та перспективи. Одне з останніх резюме: термін придатності залишається головним критерієм, за яким українські споживачі обирають товар. Фактор важливий, роблять висновок фахівці, але далеко не найпринциповіший.
За словами старшого експерта з розвитку громадянського суспільства проекту “Спільнота споживачів та громадські об’єднання” Дениса Полтавця, третє поспіль репрезентативне опитування населення України, яке проводиться у рамках проекту “Спільнота споживачів та громадські об’єднання”, у цьому контексті дає подібні результати.
Окрім терміну придатності, на який у першу чергу зважають 71% українських респондентів-покупців, важливими факторами при виборі товарів залишається ціна – на неї зважають 51% респондентів. І тільки третє місце споживачі відвели такому важливому фактору як склад продукції – його перед придбанням вивчають 42% споживачів.
Згідно з результатами опитування, у родинах за покупку товарів відповідають здебільшого жінки – 90% і близько 50% чоловіків. У порівнянні з чоловіками, жінки дещо частіше зважають на термін придатності (74% проти 66%); на написи, які засвідчують натуральність (25% проти 17%), цілісність упаковки (22% проти 16%) і місце придбання (16% проти 11%). А з віком збільшується схильність людей під час покупки товарів повсякденного вжитку покладатися на власний досвід (22% серед наймолодших респондентів-покупців, до 35% серед людей віком 50-59 років). Водночас, респонденти віком 20-29 років частіше зважають на відомість марки чи виробника – 30%, в інших вікових групах респондентів – 15-21%.
Споживачі стають допитливішими
Більш як половина українців скаржаться на брак інформації про склад товарів повсякденного вжитку – такий недолік українського споживчого ринку визнали 51% опитаних споживачів. Причина приховування від покупця зрозуміла: якби населення хоч приблизно розуміло, наскільки далекий склад більшості продуктів від задекларованого на упаковці, навряд чи купували би такі харчі. За даними Держспоживстандарту, щонайменше 35% українських продуктів у тих чи інших обсягах містять ГМО і не менше 40% продуктів – замінники, що компенсують нестачу якісних складових.
За словами Д.Полтавця, окрім інформації про склад товару, затребуваною є інформація про результати тестування якості товарів незалежними споживчими організаціями. Цікавість до цієї інформації проявили 40% респондентів. Сертифікатами якості, виданими спеціальними контролюючими органами, цікавляться 39% опитаних. Висновки незалежних експертів щодо якості товарів як важливу інформацію відзначили 35% респондентів, а інформацію про те, як відрізнити якісний товар від підробки – 32%.
Приблизно 70% опитаних хочуть отримувати вичерпну інформацію про товар саме з упаковки, 46% назвали бажаним джерелом інформації телебачення, 27% – незалежні споживчі організації та продавців, 24% – друзів та знайомих. Загалом же, 19% респондентів відзначили, що їм не вистачає інформації щодо товарів повсякденного вжитку, 46% повідомили, що здебільшого вистачає, і лише 35% респондентів-покупців вважають, що вони мають та знають достатньо інформації про товар.
Борітеся – поборете?
Результати дослідження вкотре підтвердили, що українці часто натрапляють на неякісні товари, роблять певні спроби повернути брак продавцю, але часто на півдорозі відмовляються від «невдячної справи». Більше 70% українців за останні півроку купували неякісні товари повсякденного вжитку.
Найчастіше покупці скаржаться на неякісні продукти харчування – серед опитаних такий досвід засвідчили 63% респондентів. Рідше трапляється неякісне взуття (32%) та одяг (25%). Браковану дрібну побутову техніку купували 12% респондентів, велику – 5%, неякісну побутову хімію – 10%, засоби особистої гігієни – 8%.
Найчастіше випадки придбання неякісних товарів засвідчили опитані в східному регіоні та у містах із середньою кількістю населення. Керівник спільного проекту ЄС та ПРООН “Спільнота споживачів та громадські об’єднання” Клавдія Максименко відзначила, що це можна пояснити нерівномірно розвиненою логістикою та особливостями сусідства. “Жителі східного регіону частіше купували неякісні товари майже всіх товарних груп, які ми досліджували. Частково це може бути пов’язано з менш розвиненою логістикою на сході, ніж у центрі і на заході України. А частково з тим, що більшість товарів повсякденного попиту, зокрема, легкої промисловості, ми імпортуємо. А імпорт відбувається за прикордонним принципом. Західний регіон межує з ЄС, на теренах якого принаймні якийсь базовий контроль за безпекою та якістю того, що потрапляє на ринок. Тому те, що приходить звідти, навіть якщо воно вилучене з їхнього ринку, може вважатися трохи вищої якості, ніж те, що може прийти на територію України через Росію з Туреччини чи Китаю”, - пояснила вона.
Вже тільки ці дані яскраво ілюструють невтішну ситуацію на споживчому ринку: за відсутності належного контролю з боку держави виробники дозволяють собі економію на складових, споживачі все ще за інерцією мовчки переживають особисті поразки – з мрією про євроякість в українських реаліях. «За даними опитування, придбавши неякісний товар, близько половини опитаних займають пасивну позицію, чверть проявляють ситуативну активність, і близько чверті – активно захищають свої права», – підсумував Д.Полтавець. 23% опитаних для вирішення питання готові дійти до директора, або Організації захисту прав споживачів, 19% вдаються до цього час від часу; 24% намагаються відстоювати свої права, але у більшості випадків не йдуть далі продавця; 51% практично завжди або у більшості випадків не робить жодних спроб повернути неякісний товар або відшкодувати його вартість. «Частіше активну позицію займають люди до 50 років із середнім доходом або доходом вище середнього», – додав експерт.
Перевиховання: українські перспективи
Розповіли керівники проекту і про цікаву тенденцію, яку вдалося виявити завдяки запуску нової послуги – телефонної довідки «Швидка споживча допомога». Пропрацювавши усього кілька місяців, довідка дала дослідникам статистику, яка свідчить, що частіше відстоюють свої права мешканці великих міст. Директор ШСД Альона ДАНИЛОВА зазначила, що за травень-червень 2009 року 74% громадян, що телефонували, звернулись зі скаргами на неякісні товари повсякденного вжитку. Приблизно 70% тих, хто телефонував – мешканці Києва. Пояснюють експерти цю тенденцію так: з підвищенням рівня якості життя споживач стає більш вимогливим і суворим у своїх запитах, а також у рішучості відстояти свої права. Це стосується як товарів, так і послуг. Та й інфраструктура споживчих організацій чи каналів комунікації з фахівцями в справі захисту прав покупців у великих містах, зрозуміло, розвинена краще.
Якщо відповідь на одвічне питання «хто винен» у ситуації, що склалася на споживчому ринку, зрозуміла, то проблему «що робити» кожен намагається вирішити по-своєму. Споживчі організації усі мало не в один голос стверджують – карати несумлінного продавця… копійкою чи, радше, гаманцем. Бо копійкою якраз карають контролюючі органи: відомо, що за порушення норм і стандартів штрафи в Україні, особливо для великих виробників, мізерні. Пеню сплатив – і далі працюєш за звичною схемою. А от якщо споживач перестане купувати «халтуру», виробнику буде невигідно постачати її на ринок. За словами К.Максименко, захід вже прийшов до природного регулювання ринку саме за таким принципом і виробник перевиховується завдяки суворій фінансовій дисципліні.
Які ж у цьому контексті українські споживчі реалії та перспективи? Проблема у дезорганізації нашої споживчої спільноти, у найпоширенішому стилі поведінки: «моя хата скраю» – переконують експерти, що просувають ідею колективного захисту прав покупців. Трохи приземленіше стан справ трактують представники дослідницьких організацій і вказують на низьку культуру ринку та слабку конкуренцію, що підтримується на державному рівні. Керівник аналітичного департаменту “Консалтингової агенції ААА” Марія Колесник відзначила, що ситуація навряд чи зміниться радикальним чином, поки наш ринок буде відносно закритим.
“У певних секторах українського споживчого ринку, зокрема, ринку продовольчих товарів, певний порядок у питаннях дотримання норм якості та стандартів уже є, наприклад, у кондитерській галузі, у секторі м’яса птиці. Пояснюється це тим, що у виробництві якісної продукції зацікавлені орієнтовані на експорт виробники. Вітчизняна молочна галузь великою мірою залежить від сировини, а всім відомо, наскільки проблематичною для нашого виробника на сьогодні є якість молока. Разом з тим, якісну продукцію можна знайти і в молочному секторі, але тут, як і в більшості інших сфер ринку якість товару прямо пропорційна його ціні. Отже, якщо споживач зважується на придбання дешевої молочної продукції, наприклад, масла чи сметани, то має розуміти якої якості продукт він отримає в кінцевому результаті. Загалом, дотримуватися стандартів якості наших виробників змусив би відкритий ринок. Якби було знято всі державні обмеження на імпорт і виробникам довелося би відкрито конкурувати із закордонними колегами, тоді би і “перевиховання гаманцем” було би значно дієвішим”, – пояснила експерт.
Особливості менталітету?
Наостанок, можна було б послатися на особливості українського менталітету в стилі «поки ясла повні, воли не ревітимуть», тобто поки буде бодай якась змога виживати у звичному середовищі, про радикальні зміни не варто навіть мріяти… А все ж факти, які підкидає життя, оптимістично підказують: процес якісної еволюції запущено, справа за часом! На підтвердження наведу цілком реальний приклад з життя. Нещодавно я натрапила на оголошення у столичній маршрутці, яка курсує від однієї з кінцевих станцій Київського метрополітену до найближчого під мегаполісом села: «Придбаю у селян домашні яйця, молоко, сир, сметану, масло, овочі, фрукти. Для сім`ї . Дорого. Водій Олег». Не змогла вгамувати цікавість і запитала в автора оголошення, що спонукає його переплачувати за селянські харчі, робити собі клопіт із доставкою продукції, коли у супермаркетах стільки продуктів і за доступними цінами – приходь і бери. У відповідь почула: «Та хто його купуватиме, оте, що в магазинах продають. Мені ж для дітей, жінки, для здоров`я – нічого не шкода. У магазинних харчах смаку нема і користі з них небагато. Тому їмо домашнє», – пояснив мені водій Олег.
Процес таки пішов. Хоч у далекій перспективі, адже таких Олегів наразі небагато, але все ж виробнику доведеться поступитися прибутками заради стабільності і пропонувати покупцю якісні харчі. А брак доведеться здешевити.
Лілія Набока
|
