|
У СРСР захворювань вестибулярного органу наче б то й не існувало… Чого коштувало радянській людині та й громадянам посткомуністичного суспільства таке “упущення”, доводиться лише здогадуватися, зважаючи на те, ДЕ саме знаходиться вестибулярний орган. А місце його локалізації – головний мозок, живий комп’ютер, який задає тонус діяльності усьому людському організмові. І за статистикою (згідно спостережень за 50 000 хворих, проведених професором Кляусеном), 30% (!) хворих найрізноманітніших профілів мають саме невроотологічні захворювання – нервові недуги, зумовлені порушеннями діяльності вестибулярного апарату.
Хвороби-“хамелеони”
- Вестибулярний апарат – це орган людського організму, що відповідає за сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла у просторі, - пояснює керівник Лабораторії Головокружіння, заввідділом Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика, доктор медичних наук Костянтин ТРІНУС. – Досвід дослідження на Заході (у Німеччині, Великобританії, Франції тощо) пересвідчує: його значення в житті і здоров’ї людини незрівнянно більше, аніж це уявляється нашим лікарям та пересічним громадянам.
Спектр порушень роботи вестибулярного органу широкий. Це біль голови, порушення сну, нудота, блювання, втрата свідомості, потемніння чи мерехтіння в очах, німіння кінцівок, незносність світла, голосних звуків, тремтіння повік, пальців, запаморочення, кружіння голови, кидання в жар або в холод, спазми, розлади координації рухів, порушення пам‘яті, дратівливість тощо.
У полі зору невроотології перебувають такі захворювання, як вібраційна та моніторна хвороби, Чорнобильське запаморочення, епісиндром, неврози, ВСД, стани після інсульту, стресу, травм голови, астенічні, діенцефальні, церебро-васкулярні дисфункції, нейроінфекції, “лунатизм”, клімакс, токсикози вагітних тощо.
Нерідко невроотологічні проблеми поводять себе, як хамелеони, і “ховаються” під личиною соматичних захворювань. Іноді такі хворі скаржаться на біль у серці, шлунку, на задишку, жмут у горлі тощо. Але причина захворювання полягає не у органічних змінах в серці, шлунку чи легенях, а в порушенні тонусу нервових центрів, які координують роботу цих органів!
Зважаючи на важливість галузі, яка вивчає нервові захворювання голови, що зумовлені порушеннями вестибулярного апарату, назріла необхідність долучитися до світового досвіду їх виявлення та лікування і внести невроотологію до переліку медичних спеціальностей України.
Як діагностують і лікують вестибулярний орган?
Завдяки відкриттю на базі столичного санаторію «Конча Заспа» першої в Україні Лабораторії Головокружіння ефективність лікування нервових хвороб у нашій державі зросте з 30% до 85%, впевнений доктор Костянтин Трінус.
Індивідуальні схеми лікування в невроотології залежать від специфічних рис запаморочення та поєднання їх з іншими симптомами. Технічна база Лабораторії Головокружіння дає можливість різнобічно дослідити діяльність мозку хворого та його вестибулярного апарату і точно призначити ліки, необхідні для лікування саме даного хворого. Сучасна апаратура лабораторії, закуплена у США, дає можливість проводити моніторинг та відслідковувати ефективність ліків у терапії кожного пацієнта.
«Тут встановлено найновітнішу техніку з найвищою швидкодією, якої поки що більше немає ніде ні на теренах пострадянського простору, ні у країнах Європи, - сказав доктор Трінус, - лабораторія оснащена цифровими відеокамерами, які дають змогу перетворювати рух у “цифру”. Ці дослідницькі методики, використовувані тепер в невроотології, первинно були розроблені для ретельного вивчення стану здоров’я космонавтів та пілотів літаків-винищувачів. Сьогодні напрацюваннями космічної медицини може скористатися будь-який пацієнт».
Тільки у даній кабіні для тестування вестибулярної функції можна провести до 30 медичних тестів. Вони дають змогу з’ясувати, які саме структури центральної нервової системи уражені
Життя генія скосила хвороба
Говорячи про хвороби вестибулярного апарату, як яскравий приклад хочеться згадати про трагічну долю Едуарда Мане – талановитого французького художника ХІХ ст., який вніс свіже дихання у затхлий мистецький канон і по праву вважається родоначальником школи експресіонізму. У 47-літньому віці, коли Мане був якраз у розквіті свого таланту, у нього стався гострий напад, який дуже нагадував ревматичний. Як виявилося незабаром, насправді це був зовсім не ревматизм. Хвороба показала своє справжнє обличчя, коли у нього почалася втрата координації рухів. Причиною недомагання художника була атаксія – порушення координації рухів. Незвчасно виявлена хвороба прогресувала дуже швидко. Чинячи вплив на інші системи організму, за 3,5 роки недуга довела митця до того, що він більше не міг не тільки малювати, а й пересуватися. Йому ампутували ногу, а через одинадцять днів після операції він помер…
Чому люди реагують на магнітні бурі?
Трінус пояснює, що в організмі людини, як і у тварини, виявлено два магнітні датчики, які спрацьовують на підсвідомому рівні. Один знаходиться в кістках черепа близько його носової частини і вловлює силові лінії Землі. Найліпше він розвинений у птахів, тому вони орієнтуються у просторі навіть у темряві.
Другий датчик, який розташований у вестибулярному органі, сприймає магнітні імпульси. Саме він реагує на магнітні бурі, зміни атмосферного тиску, вловлює інтенсивні магнітні хвилі, які виробляються трансорматорами, електродвигунами, іншими приладами.
Якщо злагоджена робота вестибулярного органу порушена, то при вловлюванні потужних магнітних імпульсів у людини може з’явитися біль голови, погіршитися загальне самопочуття.
Як загартовувати вестибулярний апарат?
В народній традиції профілактикою захорювань цього органу займалися з раннього дитинства. Йдеться про звичайне колисання малюка. Тренують вестибулярний апарат також танці, вправи, які потребують прицілювання (гра в теніс, бадмінтон, більярд, гольф), полювання, всі види фізкультури та спорту, які потребують координації рухів. Існують і специфічні тренування, які проводять медики, – так звані вправи на координацію рухів, найпростішими з яких є рухи очима, повороти голови, присідання.
Історія однієї науки
Історія вивчення вестибулярного апарату розпочинається з 1872 року, поштовхом до чого, як то часто буває в науці, прислужився випадок. Одного разу відомий австрійський вчений Ернест Мах їхав у потязі і звернув увагу на те, що навіть із заплющеними очима відчуває його повороти. Тоді вчений припустив, що в організмі людини має існувати спеціальний датчик іннерційних сил, який сприймає рухи людини у просторі. І вже через три роки світ побачив знамениту працю вченого, в якій доводилося, що такий орган дійсно є. Це вестибулярний орган. Ернесту Маху належать і перші проби для його діагностики – різні варіанти стояння та ходіння з заплющеними очима. Так зародилася невроотологія – наука про нервові захворювання голови, які обумовлені розладами роботи вестибулярного апарату.
Невроотологія розвивалася. На початку ХХ ст. австрійський вчений Роберт Барані, тестуючи хворого у кріслі, що може обертатися, чи вливаючи у зовнішній слуховий прохід хворого невелику кількість холодної води, уперше описав нистагм (биття очей), який до сьогодення вважається однією з найбільш діагностично значимих реакцій у клініці вестибулярної патології. За свої праці у 1915 році вчений був удостоєний Нобелівської премії.
У 30-ті роки, з розвитком авіації, швидкісного морського та наземного транспорту, на Заході з’являється все більше спеціалістів, що цікавляться станом вестибулярного органу. Правильна координація рухів виявляється особливо актуальною для пілотів, десантників, моряків. Солідні обсяги фінансування та залучення в галузь кращих фахівців дозволили розробити великий набір фармпрепаратів для лікування вестибулярного органу та методик його діагностування, найважливішою з яких є методика викликаних потенціалів. Згодом набутки невроотології стали доступними і пересічному жителю Західної Європи.
- Костянтине Федоровичу, а чому в СРСР вестибулярний апарат не вивчався?
- Причиною нехтування світових досягнень невроотології було те, що свого часу Ленін не визнав вчення Маха. Тому все, що ним було зроблено, в Радянському Союзі перекреслили і знищили. До слова буде сказано, що невроотологія стала не єдиною наукою, яку затаврував класик ленінізму. Генетику він назвав продажною дівкою імперіалізму, кібернетику – наукою про мракобісся, клітинну теорію – як таку, що не має сенсу…
А згодом невроотологія не могла прийти в СРСР і з іншої причини. Вчення про вестибулярний апарат стало стратегічною наукою і в період холодної війни (1945-1972 рр.) країнам капіталізму було невигідно відкрито ділитися найдорожчими, найсерйознішими розробками у цій галузі.
- Але хоч якоюсь мірою радянська медицина враховувала вплив вестибулярного апарату на здоров’я людини?
- Це виглядало так. Другий космонавт СРСР Герман Титов із 25-ти витків навколо Землі 17 пробув без свідомості. А коли він повернувся на Землю, професор О.Г.Газенко, який очолював Інститут медико-біологічних проблем, прокоментував це так: “Ми все-таки виробимо космічну расу, яка житиме у космосі, і два тижні адаптації при цьому не мають ніякого значення”. Таким чином, в СРСР здоров’я вестибулярної системи довгий час ігнорувалося повністю.
Вивчення вестибулярного органу розпочалося лише у 1980-х роках. Це зумовлювалося потребою вивести на космічну орбіту радянський відповідник американського “Шатла”. Тоді було поставлене серйозне завдання досягти керування космічним човном за повної свідомості членів його екіпажу з першого витка навколо Землі. Ця тема космічної медицини працювала в Києві з 1980 по 1984 рік під назвою “Лабіринт”. На корекцію так званої “космічної хвороби руху” на рік виділявся один мільйон радянських рублів.
Та все ж попри деякий поступ у вивченні вестибулярного органу, його надбання не стали на службу здоров’я пересічної радянської людини.
Сьогодні ж напрацюваннями космічної медицини може скористатися будь-який пацієнт.
|
