У частині областей таке рішення викликало категоричне неприйняття, бо під червоним прапором чинилися чергові арешти, розстріли, виселення, конфіскації майна, під цим прапором засуджували борців за національну ідею тощо. Більш того, використання цього прапора 9 травня у Львові привело до масштабної бійки. Закарпаття загалом поставилося до такої колізії байдуже, але гарячі галичани не стерпіли. Більш того, на 22 червня було обіцяно повторення вуличних заворушень. Все це стримувало Президента від того, щоб підписати відповідний закон.
Проте 21 травня В.Янукович все-таки завізував його. Чи то він вирішив зберегти комуністів з їхнім 21 голосом у складі парламентської коаліції, чи то був черговий крок на зближення з Росією, де червоний прапор широко використовується, чи були ще якісь причини – зараз можна тільки здогадуватися. Натомість 24 травня лідер Української Народної партії Юрій Костенко звернувся до Конституційного Суду з вимогою скасувати відповідний закон. Паралельно по всій Україні було розгорнуто акції "Рідний прапор нас єднає”. Аргументація була непробивною: закон фактично прирівняв червоний прапор до державних символів, а таке питання не може регулюватися звичайним законом, а тільки змінами до чинної Конституції, потребує значно складнішої процедури проходження через парламент.
Хоча щось заперечити тут було дуже тяжко, суд довго зволікав із розглядом справи по суті і тільки за кілька днів до 22 червня визнав використання червоного прапора нарівні з державним неконституційною дією. Червоний прапор не заборонено. Хто шанує його, може використовувати і далі, але вже виключно у приватному порядку, а не в офіційному. Таким чином, мети, яку переслідував Ю.Костенко, звертаючись до суду, було досягнуто. Правда, в експертному середовищі зразу поширилася дещо інша думка: рішення суду, який зараз очолює донецький юрист і де Президент має стійку більшість, було своєрідною помстою комуністам, які напередодні не дали жодного голосу за пенсійну реформу у першому читанні.
Гіпотеза доволі переконлива, але В.Янукович, приймаючи кількох журналістів у своїй Межигірській резиденції, не підтвердив її. Мовляв, то була власна ініціатива самого голови суду, який виходив виключно із букви Конституції. Вона дає вичерпний перелік державних символів (герб, прапор, гімн) і ніщо інше не може більше бути прирівняне до них. Сам Президент зустрів таке рішення з певним сумом, бо признався, що поважає червоний прапор, під яким минула значна частина його життя. Але він мусив підкоритися офіційним тлумачам Конституції, гарантом котрої він і виступає.
Тяжко, звісно, сказати, котра з двох версій є ближчою до істини, але Президент фактично підтвердив, що ключову роль у прийнятті відповідного рішення відіграв Ю.Костенко, ставши автором офіційного подання до суду, без якого нічого не відбулося би. Отже, навіть в нинішній, здавалося би, патовій політичній ситуації, можна щось чинити, якщо тільки не сидіти склавши руки, як робить багато інших партій. До того ж цілком завершеною справу поки не можна вважати. Зараз у парламент повторно внесено доопрацьований законопроект "Про державний прапор України”.
Вже у вересні Верховна Рада має нагоду виконати пункт 4 відомого рішення Конституційного Суду, де запропоновано законодавчо встановити порядок використання державних символів. У законопроекті, зокрема, чітко підкреслюється, що нарівні з державним прапором не можуть використовуватися ніякі інші.
Сергій ФЕДАКА, газета "НЕДІЛЯ”
