На Виноградівщині розташовано два циганські табори – у Королеві й Півдвиноградовів. І проблемними є обидва місця проживання ромів. Скажімо у Підвиноградові не менш важка ситуація. Роми для того, щоб викупити будинки від непоступливих односельчан влаштовують справжній моральний терор. Про що свідчить недавнє засідання сесії сільської ради. До депутатів звернулися мешканці вулиці Ардовецька, які переборовши страх перед ромами, офіційно заявили про переслідування з боку ромів.
На їх городи постійно закидують трупи здохлих собак, а живих собак нацьковують на кіз та корів, у однієї сім ї кіз буквально загризли циганські пси, людей перепиняють на вулиці, поргоржують їм, літній вчительці при цьому дали запотиличника. Внаслідок агресивності ромів виникають навіть трагічно-курйозні випадки.
Спеціалісти фірми "Експерт" робили вимір земельних ділянок, а ромам здалося, що їх знімає телебачення і з погрозами накинулися на хлопців і землевпорядника сільської ради. Добре що вчасно підійшов місцевий бирів. Під час лікарського обстеження один з ромів ударив лікаря, який обслуговує мешканців табору. Самі роми все заперечують і в більшості випадків правоохоронні органи не можуть вжити заходів, оскільки юридично не знаходять для цього підстав.
Проблема з таборитами – одна з хронічних, яку не вдавалося вирішити і в радянські часи. Сьогодні, за словами керівника відділу Закарпатської ОДА Юрія Гузинця, офіційно нараховується біля 30 тисяч ромів. Хоча і самі ромські організації і голови сільрад, де проживають роми, говорять про цифру удвічі більшу. Це ж стосується і Виноградівщини, де статистика звітує про 9 з половиною тисяч ромського населення, а насправді їх значно більше.
Але якщо розібратися, причини всіх цих кричущих фактів закладені не стільки в менталітеті ромів, скільки у більш об'єктивних причинах.
Наприклад, що стосується веряцьких моторшних знахідок. Справа в тому, що до середини минулого століття ромське поселення було розташоване у селі Веряця. Там цигани ховалих своїх померлих. Під час чергової хвилі більшовицьких репресій всіх циганів відправили в Казахстан. Коли почалася політична відлига, роми повернулися додому, але у поселятися у Веряці їм не дозволили. Тож табір розташувався у селищі Королево. Але поховання за циганськими законами все одно проводилося на місці захоронень їх дідів і прадідів.
Врешті віднедавна веряцька громада запротестувала – цвинтар уже не вміщає померлих, а щоб відкрити нове кладовище потрібні величезні кошти. Але роми всіма правдами й неправдами намагаються ховати покійників у Веряці. Коли ж помирають діти, їх часто запаковують у картонні коробки і закопують на території згадуваного кладовища. Закопують зазвичай неглибоко і як наслідок собаки добираються до померлих дітей.
Щодо терору у Підвиноградові. Попри заперечення ромів факт є фактом – на городах мешканців вулиці Ардовецької постійно знаходять мершу, людські екскременти господарі знаходять буквально на порозі свої осель. В таких умовах справді мешканці воліють продати свій будинок, щоб мати спокій. Самі ж роми запитують, а де нам жити, якщо з 2005-го року у Підвиноградові не ділили під забудову жодної сотини землі. А нові покоління підростають, їм десь жити треба? Та й навіть, якщо б землю під забудову ділили, більшість молодих ромських сімей її б не одержали. Адже одружуються вони, як правило, у 14 -15 років і живуть незареєстрованим шлюбом. А отже, офіційно не мають права на забудову.
Те, що наші діти не вчаться у школах, факт, – підтверджує голова ромської громадської організації Ласло Дюрков. Але навіщо їм вчитися. Роми мають єдину людину з дипломом про вищу освіту, але на роботу її нікуди не приймають.
Всі ці та інші факти були підняті на засіданні круглого столу, який організувала Виноградівська райдержадміністрація. Голова РДА Тетяна Граб пообіцяла, що влада не лише зафіксує взаємні претензії (як з боку керівників освітянських, медичних та інших структур, так і з боку ромів), але й розробить ефективні заходи, які б захистили соціальні права ромів, а з іншого боку забезпечили з їх боку виконання обов'язків перед державою і громадами.
