|
Шановні співвітчизники!
До вас звертаються мешканці тих регіонів України, голосування яких майже п‘ять років тому було вирішальним щодо обрання на посаду Президента України Віктора Ющенка і перемоги помаранчевих сил на останніх президентських виборах.
Особисто кожен з нас не тільки голосував за демократичного кандидата, а й поклав свій власний авторитет на те, щоб підтримка його кандидатури серед наших земляків була одностайною. Більше того, навіть сьогодні ми не шкодуємо про зроблений у 2004 році вибір, оскільки для нас, громадян патріотичних та демократичних переконань, просто іншого вибору й не було.
Останні роки в історії України були складними і драматичними. Ми прожили їх разом з вами, політиками, як уміли й могли. А могли ми й уміли значно більше, ніж вдалося зробити. Це був час, коли відстань між очікуваннями і реаліями виявилася винятково великою, а ілюзії, напевно, останніх романтиків у Європі, виявилися такими ж холодними, як морозний асфальт на Майдані зимою 2004-го.
У тому, що сталося і не сталося, винні ми усі, але відповідальність кожного вимірюється тим масштабом довіри і сподівань, яким наділяє кожного з нас нація. Однак, усі ми разом, не в залежності від державного становища чи соціального статусу, повинні винести один спільний для нас урок - не буває на Землі ні див, ні месій, а є єдине покликання для політика – самовіддане і продуктивне служіння людям. А коли ця продуктивність не задовольняє людей, політик повинен зробити для себе єдино правильний, хоча часом і важкий, висновок.
Тому для нас видалася дивною заява Віктора Ющенка про намір балотуватися на повторний термін, бо у діючого президента немає жодних шансів на перемогу, а у суспільства - раціональної потреби у цьому. Про свій намір брати участь у виборах заявили й інші політики демократичного табору. Та не тільки заявили, а й активно ведуть кампанію ще задовго до її офіційного початку, так само не маючи шансів у цій кампанії перемогти.
І вершиться ця чергова махновщина в той час, коли втома від тотального розбрату, від браку політичної волі, соціальної справедливості і елементарного ладу у державі покрила українське суспільство густим туманом зневіри та розчарування.
Але надія, яка хоч і вмирає останньою, не покидає нас. І тому найсвітлішим, новим очікуванням для українських громадян є надія позбутися на грядущих виборах, які завжди є новим шансом для держави і нації, цього гнітючого стану, спопеляючого розбрату у демократичному таборі. Є надія, що розбрат залишиться в минулому, і Україна вирветься із паралічу політичної кризи, яка непомірно помножує кризу глобальну. Без осягнення цієї мети не тільки не мають сенсу ці вибори, а й ставиться під сумнів саме існування держави, повноліття якої ми святкували цього року.
На жаль, поведінка провідних політиків національно-демократичного табору просто перекреслює ці очікування. Ворожнеча, що тривала протягом майже п‘яти років після помаранчевої революції, переноситься на виборчі баталії, а значить тягнеться густим шлейфом із минулого у майбутнє, затьмарюючи обрії грядущого дня.
Конкуренція однодумців до старту кампанії, яка, приміром, у США називається праймеріс, - цілком допустима річ у демократичній практиці. Але це може бути лише до початку виборчої кампанії.
Після старту виборів наступає момент істини, коли висуванці із одного табору не тільки звільняють дорогу фавориту, а все роблять для перемоги свого кандидата.
Ми переконані, що такий момент істини наступив і в Україні. Лідерство Юлії Тимошенко у демократичному таборі не може викликати сумнівів, і саме вона здатна перемогти у другому турі Віктора Януковича – представника старої, кланової, корупційної, антиукраїнської системи.
Тому виникає закономірне запитання: на чию користь працюють демократичні кандидати, поборюючи свою соратницю? Безумовно і однозначно - вони працюють на перемогу суперника, відповідно – проти України.
Тому ми хочемо нагадати політикам, які іменують себе демократами, головний урок Помаранчевої революції: тільки єдність національно-демократичних сил та їхніх кандидатів забезпечила перемогу Віктора Ющенка. Зокрема, винятково важливим було те, що свою кандидатуру на його користь зняла Юлія Тимошенко.
Як дві краплі води, ситуація повторюється й на нинішніх виборах. Тому для перемоги демократії потрібна єдність і ще раз єдність. А тому ті, хто практично не має шансів на перемогу, повинні не брати участі у виборах і працювати на перемогу своєї колеги, котра має усі реальні шанси.
Засвідчуючи свою повагу, це звернення ми адресуємо Віктору Ющенку, Арсенію Яценюку, Борису Тарасюку, Юрію Костенку, Олегу Тягнибоку, Анатолію Гриценку, які заявили про свій намір боротися за президентську булаву. Усі вони – перспективні і шановні політики, але сьогоднішня кампанія – це не їхній час і шанс.
Зрештою, вони цілком можуть знайти своє місце у справі служіння Україні і при новому президенті, чого їм щиро бажаємо.
І сподіваємося, що кожен з них дасть собі раду із особистими амбіціями та інтереси України поставить на перше місце.
Адже, як і у 2004-му, цього разу Україна знову на розпутті – або консервація антиукраїнського, олігархічного ладу, або прорив до європейських стандартів життя.
Забудьмо вчорашні невдачі і образи. Усім нам, хто відчуває відповідальність за свою батьківщину і за свій народ, треба дивитися у майбутнє. У цьому полягає мудрість як політика, так і нації загалом.
Цієї мужності і мудрості бажаємо й вам.
З повагою до вас
Юрій Герц - народний художник України, лауреат Шевченківської премії, Василь Цірик – комерційний директор фірми «Влад», депутат Ужгородської міської ради, Іван Ребрик – письменник, директор видавництва «Ґражда», Володимир Фенич – декан історичного факультету Ужгородського національного університету, Юрій Шип – письменник, лауреат крайових та всеукраїнської літературних премій, Іван Маслякевич – заслужений працівник сільського господарства України, Гаврило Ердеї - заслужений журналіст України, угорськомовний публіцист, Іван Гештень – генеральний директор ВАТ «Фірма «Свалява ЛХК», Степан Сігетій – художник, заслужений працівник культури України, Федір Шандор - завідуючий кафедри Ужгородського національного університету, Степан Біляк - заслужений лікар України, шеф-редактор газети «Карпатська Україна. Красне поле», Іван Кокотко – голова Закарпатської обласної асоціації «Агрокомплекс», заслужений працівник сільського господарства України, Петро Ходанич – голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України, лауреат обласної та всеукраїнської літературних премій, Василь Руснак - віце-президент Міжнародної асоціації творчої інтелігенції «Світ культури», заслужений працівник культури України, Іван Ревтій - Свалявський міський голова, Лідія Стеців - заслужений учитель України, Василь Мацола - проректор Карпатського університету імені А.Волошина, заслужений працівник туризму України, Петро Рак - заслужений діяч мистецтв України, Олег Ладижець - голова громадського об'єднання «Центр журналістських досліджень», видавець газети «Вісті тижня-центр», Володимир Гулянич - керуючий Закарпатською філією страхової компанії «Альфа-гарант», Сергій Федака – професор Ужгородського національного університету, доктор історичних наук.
|
